Система художнього мислення Евгена Маланюка
Творчість Євгена Маланюка настільки різнопланова, що її не можна віднести до якоїсь однієї течії чи системи. У ній виразно відчутна мистецька гармонія і потяг до класичної форми, незаперечною є любов до символізму і барокової поетики. Маланюк досконало знав багато мов, любив і цінував творчість європейських і вітчизняних письменників. І це дало йому змогу, не повторюю чи когось, стати витонченим майстром слова. Його поетичний смак виходив за межі і традиційних, і модерністських течій. Іноді він перетинався то з тим, то і іншим напрямом у мистецтві,
Щоб відтворити усю гаму почуттів, Маланюк свідомо порушує естетику “вчорашнього дня”. Відхід від усталених класичних норм у Творчості поета компенсується наявністю у віршах виразної поетичної думки. Він сміливо заперечував усталену форму і наповнював свої карбовані строфи експресією, пристрастю, волею.
У боротьбі між символічними стилетом і стилосом виразно перемагало знаряддя боротьби. Чимало інтимних творів Євген Маланюк приховував від читача, не друкував у ранніх збірках, вважаючи, що вони здатні тільки розслаблювати людську
Головною темою усієї творчості Євгена Маланюка була Україна. Твори, присвячені втраченій Батьківщині, вражають протилежними почуттями. Вірна синівська любов і відданість межують із ненавистю до Степової Еллади – зрадливої, розбещеної, поступливої чужій волі матері-покритки, що здатна відмовитися під своїх дітей в ім’я сумнівних зв’язків. Він був упевнений, що поневолена країна не може народити і виховати вільних синів. Її діти “завжди носять на собі тавро невільництва”. Але водночас у творчості поета пробивається впевненість, у тому, що нація може відродитись:
Крізь зойк заліз, крізь звіра рик,
Крізь дим руїни
Україну
Новий уздріє чоловік.
Поет вірить у Майбутнє свого народу, у те, що прийде нове покоління, яке знищить тюрми і пітьму, підніме націю на небачену досі висоту:
Бачу їх – високих і русявих,
Зовсім інших, не таких, як ми,
– Пристрасників висоти і слави,
Ненависників тюрми і тьми…
Мотиви боротьби, неспокою, розчарувань і надії присутні в усіх збірках Маланюка. Але в останній прижиттєвій збірці “Серпень” динамічність молодості переростає в розважливу мудрість зрілого майстра. У ній відчутніші традиції. Поет розмірковує над сутністю людини і буття, милується явищами природи, помічає, як “земля справляє з сонцем шлюби”, “як квіти родяться і як розплющують барвисті очі”, “як пахнуть пестощі дівочі”.
Багатий і своєрідний художній світ Євгена Маланюка можна сприймати по-різному. Його творчість когось дивує, когось дратує, а когось захоплює. Вона тільки не може залишити людину байдужою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)