Символи в оповіданні “Пан із Сан-Франциско”
Скорботні, мудрі, жестковатие картини Буніна. Зовсім іншими, несамовитими, страхаючими фарбами мир Андрєєва. І все-таки все це було, з’явилося в одну епоху, з однаково владним притяганням до її потрясінь і конфліктів. Не мудро, що глибинні контакти існували. Скрізь зустрічається печатка – скористаємося визначенням Куприна – “заплутаного пригнобленої свідомості”.
Тверезий, що взискует погляд Буніна не тільки на батьківщині (повість “Село”), в усьому світі знайшов знаки не просто розпаду, а неминучої катастрофи. Таким найширшим
Уже в першій фразі зосереджена дуже багато чого: споживча філософія Пана й інших багатих володарів, суть антигуманної буржуазної цивілізації, образ прекрасної, але подавленої природи. Неквапливе по тоні оповідання викликане начебто достатком побутових відомостей. Їхнього зв’язку, фарбування вводять нас, однак, в авторський роздум про загальний порядок речей. Як же сполучаються конкретні спостереження із тлумаченням їхньої сутності? Доведено до досконалості
От головний висновок – невідворотність і нерозуміння мандрівниками чатуючої їхньої відплати. Захопленість Пана сиюминутними задоволеннями на шляху до небуття доносить повну щиросердечну сліпоту цього “Нової людини зі старим”. Та й всі пасажири, що розважаються, “Атлантиди” нічого дурного навіть не підозрюють: “Океан, що ходив за стінами, був страшний, але про нього не думали, твердо вірячи у владу над ним командира”. Наприкінці оповідання загрозливий морок згущається до безпросвітності. Але “знову серед скаженої хуртовини, що проносилася над що гудели, як похоронна меса, і, що ходили жалобними від срібної піни горами океаном”, гриміла бальна музика. Невіданню й самозакоханій упевненості, по вираженню Буніна, в “безглуздої влади”, несвідомості в знедолених людей – немає межі. “Космічну” щабель духовного розпаду запам’ятав письменник, зробивши величезного, подібного до скель Гибралтару, Диявола спостерігачем за уходящим у ніч і хуртовину кораблем
Емоції Буніна були болісні. Жадібні пошуки початку, що просвітлює, – нескінченні. Але як і раніше вони вінчалися проникненням у природні, природні цінності життя. Такий в “Пані із Сан-Франциско” образ абруццских селян, злитий із красою гір і неба.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)