Символи Майбутнього. Твір за новелою Рея Бредбері “Усмішка”
Дуже хочеться зазирнути в майбутнє… Якби була машина часу – вдалося б подивитися, як житимуть мої однолітки років через сто. Але, на жаль, машину часу ще не винайшли, та і навряд чи винайдуть. Але кожен з нас сподівається, що в майбутньому нас чекає багато хорошого і не відбудеться нічого з того, про що розповів Рей Бредбері. Рік 2061-й. “Міста – руїни, дороги від бомбардувань – немов пила, угору-вниз, поля вночі відсвічують, радіоактивні”. І черга. Черга людей, які терпляче вичікують хвилину, щоб плюнути. Плюнути в картину! Вона –
Ось і головна площа. По кутах обгородженого майданчика – четверо поліцейських. Вони повинні стежити, щоб в картину не кидали каміння. “Це для того, – пояснили Тому, – щоб кожному дісталося плюнути по разу”. А ось і сама картина. Хлопчик завмер! “Жінка на картині усміхалася таємно-сумно, і Том, відповідаючи на її погляд, відчував, як б’ється його серце, а у вухах ніби звучить музика”. А натовп, діставши дозвіл на знищення картини, кинувся до неї. Хлопчик, захоплений потоком, підбіг до розбитої рами, “простяг руку, схопив клаптик лиснючого полотна, смикнув і впав”. Розлючені люди шаліли: “старі жували шматки полотна”, “чоловіки рвали їх на дрібні клапті”. А в цей час Том, судорожно притиснувши до грудей шматок полотна, біг додому. Увечері, коли всі лягли спати, хлопчик розгладив клаптик замальованого полотна.
“Світ спав, освітлений місяцем. А на його долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї в білому світлі, яке падало з північного неба. І тихо повторював про себе, знову і знову: “Усмішка, чудова усмішка…” Він заплющив очі, і знову в мороці перед ним – Усмішка. Ласкава, добра…”
В оповіданні Р. Бредбері “Усмішка” йдеться про знамениту картину Леонар-до да Вінчі “Мона Ліза”, про її загадкову усмішку, яка хвилює вже не одне покоління людей. Невже те, про що розповів письменник, може статися в майбутньому? Ні! Я в це не вірю! А оповідання Бредбері – це попередження нам, які живуть сьогодні: “Краса порятує світ! Зробіть так, щоб вона не пішла з ваших душ!” Хай усміхається вам Джокоида і через тисячу років!