Сільвай Іван
Творчість письменника-будителя Івана Антоновича Сільвая (відомий під псевдонімом Уріїл Метеор) – унікальне явище в закарпатському літературному процесі XIX століття. Іван Сільвай увійшов в історію нашого краю як найяскравіший борець проти мадяризації та асиміляції закарпатоукраїнців. Шлях І. А. Сільвая в літературу був складний, суперечливий, що було зумовлено як характером письменника, так і тогочасним становищем. Письменник народився 15 березня 1838 р. в свалявському селі Сусково в родині священика Антонія Сільвая та Катерини Легези. Існує
Іван Сільвай був третьою дитиною у сім’ї, але єдиним сином, і тому батько приділяв йому особливу увагу. І. Сільвай, як і його старші сестри, виховувався в суворому релігійному дусі. Разом з тим Сільвай-батько свято дотримував народні традиції та звичаї, прагнучи прищепити їх синові. Майбутній письменник ріс серед простих сільських дітей, “…в соприкосновении с этими простодушными сынами природы, и принимал первые впечатления, которые неизгладимо запечатлевались
Початкову освіту І. А. Сільвай здобув удома, в Сускові, під керівництвом батька, котрий прагнув долучити сина до церковного життя та церковних обрядів, а тому і в будні, і в свята брав його з собою до церкви. Кожного ранку Сільвай-батько будив сина “и приказывал немедленно одеться и окончить утреннюю молитву. То же самое повторялось вечером”. Отець Антоній був також впевнений, що “музыка, пение и вообще искусство много действуют на облагорождение сердца человеческого”, а тому вирішив навчити сина грати на скрипці та флейті. Мабуть, прагнучи дати синові високу музичну підготовку, Сільвай-батько не лише сам навчав сина, а й відвів його до відомого у той час музиканта Костянтина Матезонського, російського емігранта, організатора та керівника єдиного поліфонічного хору (“Гармонія”, 1837) у тодішній Австро-Угорщині.
Навчаючись в Ужгородській гімназії та Сатмарській семінарії, а потому в Будапештському університеті, Сільвай здобув досить високу освіту для свого часу. У Будапешті Сільвай відвідував одночасно два літературні гуртки: “Мадярську школу” і “Слов’янську школу”. Спочатку навіть більше захоплювався угорською поезією (Ш. Петефі, Я. Арань), а потім російською (М. Гоголь, О. Пушкін, М. Лєрмонтов та ін.). значний вплив на формування русофільської позиції Сільвая мав його земляк, викладач російської словесності Іван Раковський.
Іван Антонович Сільвай у таборі закарпатського русофільства посідає одне з найвизначніших місць. Він виявився найплодовитішим серед закарпатоукраїнського письменства другої половини XIX ст.: його твори складають чотири об’ємні рукописні томи, які нині зберігаються в домашньому архіві відомого фольклориста та літературознавця П. В. Лінтура.
У першому, другому і третьому томах рукопису І. А. Сільвай вмістив прозу, яка нараховує разом 28 творів (І том – 12 творів, II т. – 7 творів, III т. – 9 творів). Четвертий том рукопису складає поезія, Сільвай назвав його “Стихотворения Уриила Метеора”, хоч на початку тому вміщено “Автобиографию” (93 стор. рукопису). Всього у IV томі – 128 поетичних творів, із них 124 написано російською мовою, 4 – угорською. За нашими підрахунками, 21 із прозових творів І. А. Сільвая друкувалися в тогочасній періодиці Закарпаття, Галичини та Росії (1875 р.), а 7 – до цього часу не друкувалися зовсім. Згодом у 1938 р. окремою книжкою була видана “Автобиография”, у 1941 р. газета “Русское слово” спробувала видати літературну спадщину І. А. Сільвая, але з’явився лише один том (8 прозових творів), 1957 р. вийшла збірка вибраних творів (10 прозових та 11 віршованих) І. Сільвая у Пряшеві, а в 1984 р. до збірника творів письменників дорадянського Закарпаття “На Верховині” (упоряд. О. В. Мишанич) було включено і твори І. А. Сільвая. Більшість поетичних творів, вміщених у рукописі, не лише не виходили окремою книжкою, але й не друкувалися в періодиці.
До рукопису не входять 40 надгробних проповідей, що були видані у 1898 р. окремою книжкою, а також принаймі 35 байок, які, мабуть, зберігаються в одній із приватних бібліотечок Ужгорода.
Мова творів І. А. Сільвая при всіх її недоліках є найбільш наближеною до російської літературної мови, що давало йому можливість друкуватися навіть у Росії (“Славянский сборник”, т. I, 1875), і воднораз ця мова була цілком незрозумілою простому закарпатському селянину, до якого звертався письменник. Сільвай співпрацював у багатьох тодішніх виданнях, він друкувався в “Церковній газеті”, “СвЅті”, “Новом свЅті”, “Сові”, “Карпаті”, “МЅсяцословах”, галицьких “Слові” та “Новому Проломі”.
Більшість творів І. Сільвая опубліковано під псевдонімом Уріїл Метеор (“Уріїл” – “господнє полум’я”), у тому числі рукопис, названий автором “Сочинения Уриила Метеора”. Але псевдонім І. Сільвай взяв не з цензурних міркувань, бо вся тогочасна інтелігенція Закарпаття знала, хто такий Уріїл Метеор. Навіть розгніваний єпископ С. Панкович, який проводив антиукраїнську політику, після появи “Крайцаровой комедии” в газеті “СвЅт” (1870) відразу викликав Сільвая як автора “пасквільного” твору. Свій псевдонім І. А. Сільвай створив суто як будительський, вкладаючи в нього ідею про своє високе покликання – освітити шлях народу, повести його до кращого життя.
У творчості І. А. Сільвая відчутні традиції як місцевої літератури (Духновича, Павловича), так і угорської (Верешмарті, Петефі, Арань) та російської (Гоголь, Пушкін, Кольцов, Лєрмонтов). Літературна спадщина Івана Сільвая – одне із найпомітніших явищ літературного процесу Закарпаття, проте належної уваги до його літературного спадку не виявлено, значана частина його творів так і залишається невідома широкому читацькому загалу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)