Штрихи до розуміння постаті Тодося Осьмачки
Тодось Осьмачка – один з тихнув українських письменників, життя й творчість яких глибоко та всебічно не досліджена. Зазвучавши віршами на качану 20-х років, він почав друкуватися в 1922 (збірка “Круча”), після чого в довоєнні роки побачили світ ще декілька збірок автора: “Скитські вогні” (1925), “Клекіт” (1929), “Сучасникам” (1943), “Китиці години” (1953), “Із-під світу” (1954). Всього й було на життєвому шляху Тодося: невизнання літературною критикою перших творів, звинувачення у відході від сучасності, в оголенні дійсності,
М. Коцюбинський, аналізуючи “Зів’яле листя” І. Франка, писав про ті, що якою б сильною людина не була, та в суспільні проблеми, які вона висвітлює, як у лавровий вінок, вплітається особисте. Так, це істина. Людина не може Жити сама по собі. Вона живе серед людей, і хоче цього чи не хоче, а людське життя поряд з нею
У віршах першої збірки “Круча” молодий співає відроджував у поезії фольклорну основу, якові з неї витісняли поети революційного пафосу, що на конях з червоною стрічкою насаджували
Осьмачка пішов, як уже зрозуміло, дещо іншим шляхом і стає, на думку дослідників, своєрідним лідером антинеокласичного напрямку в українській літературі. Вісь рядки з одного вірша:
Як загавкали ж лисиці В тумані вранці яром, То шуліка в криницю. Кинувши серце твоє, мамо! На шляхах середохресних до стовпа я був прикутий, ти ж кривавила десь версти, вся обірвана, роззута, повертала груди рвані все на північ, а не у вирій і кричала в нестямі: “Верніть серце моє, звірі!” Критика не сприйняла позитивно творчість молодого поета Про нього писали, що він виявляє відворотну тенденцію, схиляється до імажиністів, його сільська ідеологія невиразна, недиференційована. “Алі в Осьмачки сильна націоналістична свідомість і це затемнює його класове самовідчуття”. Отже. Осьмачка йде не вногу.
Наступні збірки поета знову ж таки довели, що він не поділяє буреломного ентузіазму, співає пише в основному про Село, про селянина й бачить тільки його животіння, а пізніше про ці вірші Юрій Лавріненко, літературознавець, висловить зовсім іншу думку: “Стиль його поезії вражає цілковитою оригінальністю й незалежністю. Це модернізм, алі базований не на революційному розриві з попередниками, а навпаки,- він виходить із найглибших основ української поетичної традиції…”.
У поезії Осьмачки багато того, що граничити з прозаїзмом. Отут багато гримас і непоетичних реалій, протест проти виривання духовного коріння села: Іде конвой, і стогне камінь, Спиня трамваї голосні. Ідуть оточені селян Густими жалами заліз. Торби йз хлібом за плечима, Обличчя чорні од ріллі, а воронуй ведуть над ними коло сонця кола вогняні. По-різному молодь сприймала революційні події. Якщо в Тичини, Чумака, Блакитного, Сосюри здебільшого епітети блакитні, світлі, те в Осьмачки тільки
Чорні та сірі. Його голос звучить на регістрах болю, обурення й гніву. Тихнув, хто проголошував соціалізм, він називає армією трубадурів, котра бадьорою скоромовкою рапортує про успіхи колективізації:
А працю ту, що виросла йз поту
Твого гарячого в жнива,
Що сипалося зерном через гору
У кіш дубовий до млина –
Забрали в тобі мі не так, як таті,
Алі розбоєм у білий день,
Коли кипіло сонце на загаті
І гукав півень до гостей. Співає з гнівом засуджує кремлівських можновладців: “Нехай у лабетах вашої гордині в безодню тріпає земля, на бій із вами виступить однині душу знеможена моя”. Після цих виступів ім’я Осьмачки обростив такими ярликами, як “класовий ворог”, “бандит”,” контрреволюціонер”.
Тодось Осьмачка писав не тільки вірші. Він, добрі володіючи англійською мовою, якою цікавився ще в шкільні роки, переклав з англійської мови на українську “Макбет” Шекспіра, мав намір перекласти “Генріха V” і “Генріха VI”, написавши поему “Співає”.
Поема має автобіографічну основу. На думку Юрія Шереха, цю поему можна було ще назвати “Бог”, “Любов” чи ” Україна “. Бо всі це для автора – різні вияви одного світотворчого початку. Тема України отут поставлена як тема космічна. Крім того, у цій поемі Осьмачка, проживаючи за межами Батьківщини, оцінює явище більшовизму в загальноісторичному контексті. Для нього це не випадкове зло “московського соціалізму”, а наступ машини, яка знищує основу життя – духовність, яка безжально розтоптує етноси й з сатанинським цинізмом плює в обличчя шкірному індивідууму, одягаючи при тому кайдани. У поемі – образ новітнього пекла, породженого більшовиками. Доведень до відчаю співає бачить Прометея, що вкрав вогонь і передавши його людям, а люди кинули його в пекло. Тепер він шле прокляття не тільки людям, алі й Всевишньому.
Останні роки життя Т. Осьмачка живий в Америці. Тривога, передчуття переслідували його. Він їздив по світу. Шукав невідомо чого й утікав невідомо від чого. Йому на шкірному кроці ввижалися чекісти. Це й стало причиною тяжкого злому. Помер Т. Осьмачка в 1962 році в психіатричній клініці ВСША.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)