Д О своєї незалежності Україна йшла довгим, тяжким, жертовним шляхом і дорого за неї заплатила. В основі української державності – століття боротьби наших предків, у якій формувалася ідея самостійності, і втілена передусім в іменах Шевченка та Франка титанічна робота великих просвітителів, діячів культури й науки, котрі створювали гуманістичний потенціал нації, і сама колективна душа українського народу, яка вперто противилася знеособленню, зберігаючи найцінніші якості своєї самобутності.
Україна розвивалася в нав’язаних
їй суспільно-політичних умовах, і її воля до життя не завжди виявлялася в адекватних формах і свідомих актах. Незалежністю ми завдячуємо не лише тим, хто свідомо присвятив своє життя цій ідеї, а й тим, хто об’єктивно працював для України: вирощував хліб, добував вугілля, зводив житло, створював музику, народжував наукові ідеї. А найбільше завдячуємо тим українським матерям, які завжди знаходили сили виховувати своїх дітей у добрих традиціях, передавали їм людяність і рідне слово.
Незалежність України – заслуга не лише певних політичних сил та рухів, а й усього народу, багатьох його поколінь. За
нею – і три роки національної революції та драматичної самооборони Української Народної Республіки, і десять років національно-культурного будівництва часів “українізації”, і всенародне протистояння гітлерівському нашестю, і тяжка праця народу в післявоєнній відбудові та у створенні індустріальної потуги сучасної України…
Тож не варто сьогодні вираховувати, хто більше, хто менше поклав на терези української долі, – це зробить Історія.
Здобутки безсумнівні: широке міжнародне визнання; серія політичних і економічних угод із сусідніми і далекими державами, що визначає наше місце у світовому співтоваристві; конструювання структури державності. І головний наш здобуток – збереження міжнаціонального спокою, завдяки чому Україна залишається однією з небагатьох мирних зон не лише в Співдружності Незалежних Держав, а у в усьому нинішньому світі.
Колись один з філософів людства сказав, що ідея завжди була зганьблена, коли вона протиставляла себе інтересові. Історія підтвердила це як незаперечний закон. Отже, варто подбати про те, щоб для всіх громадян України Україна стала не лише життєвим інтересом, а й ідеєю.
Що ж до людей, які присвячують себе справі розбудови України, то серед них дедалі міцнішає переконання, що сьогодні мірилом громадянськості є не патріотичні промови, не войовничість, не вміння гостро висловитися на адресу політичних противників, а здатність робити конкретні справи або принаймні запропонувати конструктивну думку для розв’язання суспільних проблем.
М И можемо довго сперечатися між собою, але повинні забувати всі незгоди й образи, коли треба об’єднатися в дії дня України. Нашим девізом мають стати слова одного з найкращих синів України: хай згине моє ім’я, але хай живе і благоденствує Україна!
