Шкільна родина
Багато разів я бачив, як мама, переглядаючи старі фотографії, надовго замислювалась, коли попадалося шкільне фото з її однокласниками. Одного разу я запитав, про що вона думає, коли дивиться на таке фото.
А вона відповіла якось загадково: “Те, що відчуваю в такі хвилини, ти зможеш зрозуміти тільки тоді, коли сам закінчиш школу. А поки що цінуй свою шкільну родину”. “Шкільну родину?” – перепитав я. “Так, шкільну родину, – повторила мама. – Скільки пісень написано на тему стосунків між однокласниками. Всі автори, немов
А якщо ні? Якщо ти розумієш, що далекий від свого сусіда по парті? Що між нами “немає контакту”? А буває й гірше. Під доброзичливими посмішками іноді ховаються каменюки та шпильки, якими за першої-ліпшої нагоди однокласники готові нагородити одне одного.
Ця проблема зачепила не один клас і, мабуть, не одну школу. Кожен окремий випадок – особливий, проте часто у класі є “чужак”, якого, так вже склалося, не дуже шанують. І ця проблема,
Як добре, коли шкільний колектив – це одна сім’я, а не безліч купок. Можливо, кожному з нас слід вгамувати свою пиху і бути щирими до однокласників. Щоб, зустрівшись через певну кількість років, з гордістю сказати: “Наш клас був справжньою шкільною родиною!”