Що означає бути доброю людиною?

Запросити колегу на чашку чаю, допомогти подрузі з ремонтом, підвезти до поліклініки сусідку… Це легко, природно, нормально – не так? І так, і ні. Щоб наважитися зробити щось добре, у наш час нам необхідно якщо не мужність, то, щонайменше, рішучість. Що означає бути доброю людиною, і яке це?

У доброти в сучасному світі погана репутація.

Вона залишається однією з християнських чеснот, але ми, тим не менш, ставимося до неї підозріло. Іноді здається, що доброта – це дурість, несумісна з життєвим успіхом, кар’єрою, визнанням, а добрі люди

– простаки, які не вміють подбати про свої інтереси. Удавшаяся життя часто асоціюється якщо не зі злістю, то, у всякому разі, з жорсткістю, “ходінням по головах” і “розштовхування ліктями” інших людей – а як же інакше можна чогось добитися в світі конкуренції? У ціні зараз їдкість, безжалісність, цинізм, відсутність ілюзій. І все-таки ми всі, усвідомлено чи ні, хочемо, щоб світ був добрішим. Хочемо відгукуватися на чужі почуття щиро і проявляти доброту спонтанно. Хочемо, щоб можна було покладатися не тільки на себе, хочемо бути більш відкритими, віддавати без задньої думки і бути вдячними без сорому. Спробуємо знайти шлях до справжньої доброти, що йде від серця.

Чому це так важко

Насамперед, тому, що ми уявляємо, ніби всі інші злі, вважає психотерапевт, спеціаліст з ненасильницького спілкування Тома д “Ансембур (Thomas d” An-sembourg). Але коли їх особи холодні й непроникні, коли вони не надто привітні, це часто лише захисна реакція або прояв сором’язливості. Досить випадково побачити у вуличній вітрині своє відображення, щоб переконатися: ми теж носимо маску. Парадоксально, але батьки, привчаючи нас в дитинстві бути люб’язними і добре поводитися, нав’язують нам уявлення про те, що непристойно звертатися до незнайомих людей, розмовляти дуже голосно, що не слід загравати і намагатися сподобатися. Виховуючи нас, таким чином, вони заодно прагнуть і до того, щоб ми не дуже їх турбували, не обмежували, не заважали. Звідси наша нерішучість. До того ж прищеплене в дитинстві почуття справедливості обертається тим, що давати треба стільки ж, скільки отримуєш. Доводиться долати цю звичку. Інша складність полягає в тому, що, роблячи крок назустріч іншому, ми йдемо на ризик. Наші наміри можуть витлумачити невірно, від нашої допомоги можуть відмовитися, наші почуття можуть не прийняти і висміяти. Нарешті, нас можуть просто використовувати, і тоді ми опинимося в дурнях. Потрібні сміливість і одночасно смирення, щоб відсторонитися від свого его і знайти в собі сили довіритися собі, іншому і життя, замість того щоб постійно захищатися.

Внутрішній вибір

У психоаналізу є пояснення того, чому злим бути в якомусь сенсі простіше. Злість говорить про почуття тривоги і фрустрації: ми боїмося, що інші побачать нашу вразливість. Злі – це незадоволені люди, які позбавляються від внутрішнього відчуття неблагополуччя, зганяючи негативні почуття на інших. Але постійна злість обходиться дорого: вона виснажує наші психічні ресурси. Доброта, навпаки, ознака внутрішньої сили і гармонії: добрий може дозволити собі ризик “втратити обличчя”, тому що це його не зруйнує. Доброта – це здатність всім своїм єством бути поряд з іншим, разом з іншим, співпереживати йому, стверджує екзистенційна психологія. Щоб це сталося, треба спочатку відновити контакт із самим собою, “бути присутнім в самому собі”. Ми так рідко буваємо добрі, тому що справжня доброта несумісна з недоліком самоповаги або з острахом інших людей, а страх і низька самооцінка притаманні нам дуже часто. Захищаючи себе, ми використовуємо егоцентризм, розважливість, показну слабкість. Так ми виправдовуємо свою нездатність відстояти правду, попередити про небезпеку, втрутитися, коли іншому потрібна допомога. Щира доброта, а не просто фальшива ласкавість і завчена люб’язність, живить в рівній мірі того, хто її висловлює, і того, хто її приймає. Але щоб прийти до цього, треба прийняти думку про те, що ми можемо не сподобатися іншій, розчарувати його, що нам, можливо, доведеться піти на конфлікт, відстоювати свою позицію.

Біологічний закон

Ми знаємо, що не всі люди однаково добрі. У той же час експерименти показують, що ми відчуваємо емпатію з народження: коли новонароджений чує плач іншого немовляти, то він і сам починає плакати. Наше самопочуття як соціальних тварин залежить від якості тих відносин, в які ми вступаємо. Емпатія необхідна для нашого виживання як біологічного виду, тому природа нас і наділила цього цінного здатністю. Чому ж вона не завжди зберігається? Вирішальну роль грає вплив батьків: у період, коли дитина наслідує їх, він стає добрішим, якщо батько проявляє доброту. Емоційна захищеність в дитинстві, фізичне і душевне благополуччя сприяють розвитку доброти. У класах і сім’ях, де немає любимчиків та ізгоїв, де дорослі ставляться до всіх однаково доброзичливо, діти добрішими: коли задоволено наше почуття справедливості, нам легше подбати один про одного.

Природа нашої злості

Нам часто здається, що нас оточують неприємні люди, які мріють нам нашкодити. Між тим якщо придивитися, виявляється, що майже всі наші контакти з іншими людьми як мінімум нейтральні, а частіше – досить приємні. Враження повсюдного негативу пов’язано з тим, що будь-який хворобливий зіткнення глибоко ранить і надовго запам’ятовується: щоб стерти з нашої пам’яті одну таку травму, потрібно, щонайменше, десять тисяч добрих жестів, стверджував еволюційний біолог Стівен Джей Гульд (Stephen Jay Gould). Є часи і обставини, коли ми стаємо злими. Наприклад, в підлітковому віці іноді виникає тяга до жорстокості – так проявляється бажання самоствердитися, яке підлітку не вдається висловити інакше. Щоб цей негативний період швидше пройшов, потрібно, щоб дитина в цілому відчував себе в безпеці, не відчував страждань, не боявся майбутнього. Якщо ж попереду немає перспектив (йому загрожують відсутність житла, роботи, грошей), то злість і жорстокість можуть зберегтися. Адже, по суті, йому належить боротьба за виживання, яка робить злість цілком законною. Ми маємо право бути злими, якщо на нас напали хулігани, або в ситуації, коли ми добиваємося поваги до себе, протистоїмо утисків чи емоційного насильства, або коли ми чесно працюємо, а наші колеги-конкуренти нас “підставляють”, борються з нами нечесними методами. Якщо інший веде себе як противник, який вступив з нами у відкриту боротьбу, бути м’якими і чуйними шкідливо: наша доброта буде свідченням того, що ми не вміємо відстояти себе, не здатні змусити з собою

Більше того, психологам відомий такий механізм соціальної взаємодії, як “альтруїстичне покарання”, коли наше почуття справедливості об’єднується з бажанням покарати тих, хто грає не за правилами. Така злість конструктивна – в перспективі суспільство від неї виграє. Але тут потрібно пам’ятати, що межа між боротьбою за справедливість і зловтіхою тонка: якщо ми радіємо розорення олігарха, незрозуміло, відчуваємо ми задоволення тому, що вважаємо його грабіжником, або тому, що заздрили йому і тепер раді його нещастю. Як би там не було, доброта не виключає твердості, заснована на самоповагу і внутрішньої незалежності і в звичайному житті не вимагає від нас самопожертви.

Доброта заразлива

Насправді кожен з нас чекає саме цього: бути добрим і чуйним, приймаючи доброту і чуйність інших. Скомпрометовані радянською владою слова “солідарність” і “братство” поступово знову знаходять сенс. Ми бачимо це, коли трапляються лиха на зразок тих, що ми пережили в диму цього літа. Ми бачимо, що виникають і успішно діють благодійні та волонтерські організації. З’являються спільноти взаємодопомоги, де обмінюються, наприклад, дитячими речами або корисною інформацією. Молоді люди домовляються через інтернет про те, щоб пустити до себе переночувати мандрівників або самим знайти нічліг у чужій країні. Доброта є в кожному з нас. Щоб запустити “ланцюгову реакцію”, досить зробити маленький добрий жест: протягнути пляшку води, зробити комплімент, пропустити в черзі літньої людини, посміхнутися водієві автобуса. Відхилити докором на докір, криком на крик, агресією на агресію. Пам’ятати про те, що всі ми – люди. І вже, тому потребуємо “екології відносин”. У людської солідарності. У доброті.