Щасливе дитинство. Яке воно? (стаття дискусійного характеру публіцистичного стилю)
Концертна зала переповнена. Лунають оплески, яскраве освітлення, ведучі в гарному вбранні. Лунають теплі красиві слова. Номер за номером – калейдоскоп танців, пісень, циркових номерів. Веселощі на сцені – через край. А хто ж у залі? Глядачі – діти-сироти та діти-напівсироти, а також діти з неблагополучних родин. Оченята блищать, руки плескають у захопленні, адже концерт – для них, і вся увага – також для них. Але концерт не може тривати вічно, він закінчується. Наступного дня личка цих дітей знову стануть сумними. Чому? Та тому, що в них
У чому, власне, щастя дитини? Які чинники впливають на його формування? Моральні? Фізичні? Культурні? Соціальні? Напевне, що всі без винятку. Щоб дитина була щасливою, що для цього треба зробити? А зробити слід дуже багато. Важко уявити, як почувається дитина без батьків або без інших членів
Ще одна проблема. Ви можете уявити дитину без громадянства? Така дитина – ніхто, вона ніде не зареєстрована, і з нею можна робити все що завгодно. Тому держава в цьому сенсі має зробити все, що від неї залежить, аби убезпечити будь-яку дитину від подібного. Бувають випадки, коли дитину незаконно переміщують і не повертають з-за кордону. Нинішнє століття зробило свої негаразди щодо дітей: сексуальна експлуатація, участь у збройних конфліктах, жорстоке поводження батьків, торгівля. А це, зрештою, спричиняє до того, що з дітей, які зазнали над собою хоч частку насильства, виростуть грубі й жорстокі дорослі. Якщо дитина стала біженцем, то слід знайти її сім’ю, а якщо це неможливо, то держава зобов’язана максимально забезпечити піклування про неї. Неповноцінні діти теж мають право вести повноцінне й гідне життя, право почувати себе впевнено й розвиватися культурно та духовно. Для кожної дитини має бути забезпечено якісне й доступне навчання, це теж ніби атрибут щасливого дитинства, бо в гарній школі дитина проведе аж 12 років. Здобуваючи освіту, дитина здобуває для себе місце в суспільстві й держава мусить максимально допомогти їй у цьому.
То яке ж воно, щасливе дитинство? Мабуть, у найбагатшій країні? Чи, можливо, і не в дуже багатій, але в такій, де дитячі потреби держава ставить на перше місце? Напевно можна сказати, що без зусиль і з боку держави, і з боку суспільства, ми не зможемо створити умови, аби кожна дитина почувалася щасливою. Тож докладемо разом свої сили, щоб мрії стали дійсністю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)