Шевченкові побутові поеми
Шевченкові побутові поеми – ліро-епічні. Це, за визначенням самого поета, “бувальщини”, розповіді про “случаї”, в яких, проте, наявний потужний ліричний струмінь (різного типу ліричні “втручання” поета в розповідь, суб’єктивно забарвлені оцінні епітети тощо). З прагненням поета піднести й возвеличити позитивного героя з народу пов’язаний і романтичний елемент, помітний у деяких побутових поемах.
12 червня 1857 р., за півтора місяці до звільнення із заслання Шевченко почав писати Щоденник (“Журнал”, як він його
Із Щоденника постає образ воістину великої людини-митця й мислителя, людини чистої душі, по-дитячому відкритої, доброї,
Одна з найхарактерніших особливостей Шевченкового образотворення – широке використання в політичній поезії біблійних і античних образів та мотивів (“Неофіти”, “Ісаія. Глава 35”, “Подражаніє 11 псалму”, “Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19”, “Осії. Глава ХІV”, “N. N. – Така, як ти, колись лілея…”, “Во Іудеї во дні они”, “Марія”, “Саул”, “Колись-то ще, во время оно”), хоча він спорадично звертався до них і раніше (“Давидові псалми”, “Царі”). Біблійні та античні сюжети та образи у Шевченка здебільшого мають характер своєрідних політичних метафор символів і образних алюзій.
“Марія” є вершиною розвитку антропософії поета, найвищим утіленням його філософії людини в обох іпостасях – жіночій і чоловічій. Герой поета розвивався від образу безталанного сироти – шукача долі, через образи борців із неправдою, месників за кривди (Ярема, Варнак) аж до образів праведників, які втілювали християнську любов до правди, справедливості, братерські почуття до всіх людей, незламність перед насильством, тобто мучеництво; а заверешенням став образ Христа-людини в “Марії”.
Образи Шевченкових героїнь – самотні дівчата, що прагнуть Кохання, і – найбільший його біль – образи покриток: від Катерини до Марії. Йшлося пре переступ природного закону роду, який оберігав родину як основу суспільства, основу нації, запоруку її існування. Шевченко, розуміючи це й підносячи материнство й родину як найвище благо людського буття, глибоко співчував і тяжко переживав трагедію покритки та її дитини-байстряти. Проблема полягала в тому, яким чином усіма зневаженій жінці повернутися в громаду; і поет шукав ці шляхи.
Шевченкова поезія – це справді поезія мислі, яка стоїть на рівні передової соціально-політичної думки своєї доби. Значення Шевченка в історії українського художнього слова зокрема в тому, що він надзвичайно розширив тематично-змістові обрії української літератури, зробив її найважливішим чинником розвитку суспільної свідомості, більше, ніж будь-хто з українських письменників, наблизив літературу до народу, який визнав його своїм поетом і речником.
Заслання підірвало здоров’я Шевченка. На початку 1861 р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш – “Чи не покинуть нам, небого…”. Проводжав в останню путь поета чи не весь літературно-мистецький Петербург, зокрема М. Костомаров, П. Куліш, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, Г. Честахівський та багато інших його прихильників. Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його тіло в Україну й 22 травня 1861 р. поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі поблизу Канева.
Смерть Шевченка була величезною втратою не тільки для української літератури, а й для всього письменства. Та його поезія жила й діяла, поширювалася в списках, а також у російських і закордоних виданнях (празьке видання “Кобзаря” 1876 р. вмістило більшість позацензурних творів поета). З 60-х років ХІХ ст. з’являються перші закордонні праці про життя і творчість та переклади творів різними мовами світу.
Шевченкова поезія визначила на десятиліття вперед дальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії). Шевченко, ім’я якого стоїть в одному ряду з іменами Міцкевича, Пушкіна, Лермонтова, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.
Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ’яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез із живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.
Важливим чинником сугестивності поетичного слова Шевченка є його міфопоетична семантика.
Глибинний ідейно-естетичний вплив Шевченка, що виходив далеко за рамки вузькоформального, позначився й позначається на Творчості чи не всіх українських письменників. Вихований у силовому полі романтичної європейської культури, імпульсивний романтик і лірик навіть за вдачею, він приніс у світову літературу свій індивідуальний тип романтичної переважно творчої системи, позначеної синкретизмом стилів, природною реалістичністю світосприйняття.
Із творів Шевченка перед європейським читачем поставав неповторний, яскраво національний образ України і образ великого поета, що став символічним уособленням українця та його світу.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)