Шевченкіана Івана Марчука
Тарас Шевченко – національний поет українського народу, тому кожний українець має свого Шевченка. Але – о диво! – чим більше занурюєшся у світ його поезій, записи щоденника та подробиці життя, тим більше починаєш розуміти невичерпність цього феномену нашої історії та культури. Шевченко давно вже існує у двох паралельних вимірах: як реальна історична особа і як згусток українського духу, матеріалізоване втілення національного пророка та духовного воїна, поставленого небесними силами на варті наших душ.
Іван Марчук – наш сучасник,
Багато паралелей можемо спостерегти між життями Шевченка й Марчука: обидва вийшли з глибин українського села; обидва без протекції, завдяки лише вродженому талантові й титанічній праці, досягли найвищих мистецьких вершин; обидва, попри популярність і славу, усе життя були самітниками.
Його Шевченкіана – це сорок два Твори (із ста задуманих), це Шевченків “Кобзар” з його, Марчуковими, малюнками.
Художник ішов не шляхом буквального ілюстрування рядків поета – він намагався передати
Дмитро Павличко, сам блискучий майстер поетичної метафори, відзначає своєрідність трактування “Кобзаря”, тонко відчуваючи непомітні навіть для багатьох мистецтвознавців пластичні деталі: “Марчук явив нам свого Шевченка, не подібного на Шевченка Сластіона чи Касіяна, але саме тим і цікавого. Була ще, мабуть, у художника мета показати, що “Кобзар” – це вже не книжка, а плоть землі нашої. Тріщини, які пробігають через долоні, одяг, бандури, чола Шевченкових персонажів, нагадують тріщини у висохлому від суховію чорноземі. Відчувається спекот-на суша землі, але і її родючість, непохитність і незнищенність… Він змушує нас іншими очима прочитати Шевченка, по-новому осмислити і в собі зміцнити його філософський дух”.
У центрі циклу образ Шевченка – сім портретів поета.
Ось один із них, де Шевченка зображено молодим, зосе-реджено-задумливим (це період “трьох літ” – переломний у житті Тараса). У ньому – історичне прозріння й нова для Шевченка тема людської самотності у світі, пересиченому брехнею, заздрістю, підлістю та дволикістю.
Настрої, що охопили поета, надзвичайно складно передати пензлем, але Іванові Марчуку це вдалося. На його картині Тарас у зажурі прихилився до дерева, гілля якого химерно розрослось і так густо заповнило простір, що в ньому заплутались і люди, і птахи, і саме небесне світило. Пітьма оповила світ, і лиш палахкі свічі Рослин і квітів, що, беручи цілющу енергію життя з глибин рідної землі, розливають навколо себе трепетне сяйво надії на неминучий прихід справжнього – теплого й сонячного – дня.
Узагалі ж, мовлячи про Шевченкіану Івана Марчука, можемо стверджувати, що ні до неї, ні після неї не було такого глибокого й пластичного, акцентовано-психологічного трактування Шевченкових образів.
Ці твори художника зберігаються у фондах Шевченківського національного заповідника на колишній Чернечій – Тарасовій горі.
420 слів За С. Бушаком
(1 votes, average: 5.00 out of 5)