Сергій Єсенін. Життя і доля
На долю щирого поета завжди випадає багато горя і страждань, навіть у тому випадку, якщо він улюбленець долі. Адже в цьому світі нічого не дається просто так і за все доводиться платити. За дарований талант – плата особлива. Обплутана недомовками і пересудами доля великого російського поета Сергія Єсеніна – тому свідчення і підтвердження. Все своє коротке, відчайдушне, романтичне життя він збуджував у навколишніх бурхливі, суперечливі страсті і сам роздирався страстями настільки ж бурхливими і суперечливими. З посмертною же долею Єсеніна
Його біографія дотепер далека від щирої, об’єктивної картини. Академічне “єсенінознавство” у результаті діяльності ряду вчених-єсенінознавцев перебуває у застої. Ці вчені, створивши “офіційну концепцію”, на тім і заспокоїлися. Вони утворили як би замкнутий колектив, куди не хочуть впускати сторонніх. Ними замовчуються або навіть підтасовуються деякі факти біографії поета, що не укладаються в заздалегідь заготовлену схему. Так вважає кандидат історичних наук, автор більше 80 публікацій по історії літератури Сергій Вікторович Шуміхін, і з його думкою не можна не погодитися. Правда, у дослідженнях останнього періоду все ж таки простежуються деякі коливання в інтерпретації вигляду поета, дивним образом співпадаючі з коливаннями суспільно-політичної обстановки в країні. Розкид цей досить великий: від недавнього нескінченного повторення єсенінських рядків про Леніна, вигуку “Мати моя – батьківщина, я більшовик!” до створення образа безстрашного викривача “єврейсько-більшовістських звірств”, що ховається від ГПУ і зрештою захопленого цим ГПУ у готелі “Англетер”. “Незалежним” же дослідникам, які змогли б створити об’єктивний погляд на життя і творчість поета, воно чомусь нецікаво, вони займаються Ганною Ахматовою, Мариною Цвєтаєвою, Осипом Мандельштамом. Є, щоправда, один, найбільш розкріпачений, дослідник, що вивчає Єсеніна, – англієць Гордон Маквей із Брістоля. Він випустив монографії “Життя Єсеніна” і “Айседора і Єсенін”. Правда, його ідеї, що не мають нічого загального з “офіційною концепцією”, єсенінознавцями у розрахунок не приймаються. Отож, Маквей висловив цікаву думку. Він вважає, що Єсенін міг би стати дуже популярною фігурою у молоді Заходу, тому що нагадує знаменитих рок-зірок, що рано пішли з життя, начебто Джиммі Хендрікса або Курта Кобейна, оскільки настільки ж свавільний і анархічний. Цілком імовірно, що англієць правий. І все ж таки, яки б не були об’єктивні дослідження Маквея, для нього, як і для інших західних вчених, Єсенін існує поза зв’язком з долею Росії, поза радянською історією. Є ще і численні мемуарні джерела, написані не тільки сильними світу цього – політиками, поетами, акторами, художниками, але і простими обивателями, а те і просто заздрісниками і злостивцями.
Однак усі спогади подібного роду дуже суперечливі і не точні, оскільки мемуари взагалі ніколи не бувають протокольно точними в силу особистісного погляду автора на речі. Із усього, про що говорилося вище, стає зрозумілим, що писати про життя Сергія Єсеніна надзвичайно важко, тим більше – у рамках звичайного шкільного твору, адже для цього довелося б вивчити величезний мемуарний і дослідницький матеріал, а вивчивши його, прикласти чимало зусиль для того, щоб відокремити легендарне від фактичного. Таке під силу далеко не кожному, і я не претендую на те, щоб стати тією людиною, що зможе подужати подібне. І все ж таки, оскільки узявся за цю тему, спробую коротенько, майже пунктиром, викласти основні факти біографії поета. Підкреслюю: написане мною не претендує на те, щоб стати одкровенням. Хоча я дуже сподіваюся, що подібне рано або пізно відбудеться. “Я син селянина. Народився у 1895 році 21 вересня, – писав Єсенін у своїй автобіографії, – Із двох років, по бідності батька і численності сімейства був відданий на виховання досить заможному дідові по матері…”. Дід його був мірошником. Бабуся і дідусь любили онука і піклувалися про його майбутнє: дідусь навчив його битися, а бабуся балувала і змушувала ходити в церкву. Сім’я хотіла, щоб Сергій став сільським вчителем, і тому його віддали в закриту церковну школу. Але, закінчивши її у 1911 році, він оголосив про свій намір стати поетом. На наступний рік Єсенін виїхав у Москву, де став відвідувати вечірні курси при університеті і вступив у літературно-революційне суспільство, при цьому працював в різних місцях, щоб заробити на життя. Працюючи коректором у видавництві Ситіна, він закохався у Ганну Ізряднову, колегу по роботі, яка наприкінці 1914 року народила йому сина, Юрія Ізряднова. Через два місяці після цього їхній зв’язок припинився, і Єсенін виїхав у Санкт-Петербург у пошуках літературного щастя.
Правда, він на короткий час приїжджав у Москву в 1915 і 1916 роках, щоб відвідати Ганну і сина. “Вісімнадцяти років я був здивований, розіславши свої вірші по журналах, тим, що їх не друкують, і зненацька наскочив у Петербург. Там мене прийняли досить радо. Перший, кого я побачив, був Блок, другий – Городецький. Коли я дивився на Блока, з мене капав піт, тому що в перший раз бачив живого поета”. “Наскочив” він у Петербург простуватим, боязким хлопцем, з невеликим багажем, із зошитом віршів і із честолюбною мрією багатьох юних провінціалів – завоювати собі славу. Городецький познайомив його із селянським поетом Миколою Клюєвим, що став другом Єсеніна і його літературним патроном. Багато пітерських знайомих поета відзначали його приємну хлоп’ячу зовнішність і блакитні, “волошкові” очі. І ніхто не міг залишитися байдужим до його молодості, зовнішній привабливості і, саме головне, – до його величезного таланта. За три роки життя у Петербурзі Єсенін став відомим поетом. Його оточували шанувальники і друзі. Поступово він осмілів, став зухвалим, самовпевненим і хвалькуватим. Але, дивна справа, наївність і довірливість його залишилися. У цьому протиріччі таїлося якесь особливе зачарування. Єсеніна любили, балували і навіть прощали те, що іншому не простили би ніколи. Поетові був двадцять один рік, коли з’явився його перший віршований збірник “Радуниця”. Із цього моменту спіраль його життя почала стрімко розкручуватися. У тім же, 1916-му році, він був покликаний на військову службу, і там на нього звернула увагу імператриця Олександра Федорівна, для якої йому довелось читати свої вірші. Незважаючи на таку честь, він ненавидів армійське життя і дезертирував, як тільки представилася можливість, але незабаром був пійманий і відправлений у штрафний батальйон.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)