Середньовічна латинська література
Середньовічна латинська Література – література народів Західної Європи латинською мовою, що існувала після розвалу Римської імперії. “Була сполучною ланкою між античністю й новими національними літературами. У раннє середньовіччя вона була єдиної, у зріле середньовіччя – однієї із провідних письмових літератур, в епоху Відродження – головною школою засвоєння „возрождает” культури античності” (М. Л. Гаспаров). На різних етапах побутування світського й релігійного початку (як у змісті, так і в канонічних формах релігійної
Житія, “бачення”, трактати й наставляння – у прозі; гімни, оди, секвенції – у поезії; дійства – у драмі) сполучалися в ній у різній пропорції. В історії середньовічної латинської літератури дослідники виділяють п’ять основних періодів. “Темні століття” (VI – середина VIII в.) – відхід літератури в монастирі; основні пам’ятники писемності – історичні зводи Григорія Тур-Ского (538 – близько 594) у Галлії, Лиха Високоповажного (672/673 – близько 735) – в Англії й ін. “Каролингское Відродження” (середина VIII – IX в.) – розквіт письмової культури при дворі Карла Великого.
Належачи історії й теології, вони в той же час відзначені художньою виразністю стилю й образів. Однак серед стосовних по перевазі до художньої літератури безсумнівно виділяються поезія вагантов і “Римські діяння”.