СЕНДБЕРГ, Карл
(1878 – 1967)
СЕНДБЕРГ, Карл (Sandburg, Carl – 06.01.1878, Гейсберг, Іллінойс – 22.07.1967, Флет-Рок, Півн. Карагана) – американський поет.
Народившись у сім’ї шведських робітників-іммігрантів, які майже не говорили англійською, Сендберг рано розпочав самостійне життя: працював на фабриці, був візником молочного фургона, прислужником у перукарні, в пошуках роботи поневірявся на Далекому Заході, брав участь в іспано-американській війні 1898 р. Після демобілізації вступив у Ломбард-коледж у Гейсберзі, але не закінчив його. Прогалини в освіті заповнював,
Як поет, Сендберг дебютував у 10-х рр. в авангардистському журналі “Поетрі”, і його перші поеми свідчили про близькість до імажизму. Поета хвалив Езра Паунд, який знайшов у Сендберга ознаки сучасного стилю. Проте захоплення лабораторною поезією не тривало у Сендберга надто довго. Його поетичний талант полягав у тому, що він відчував музику та поезію навколишнього світу. Сендберг завжди вважав, що покладати надії слід на тих, “хто змінює світ, який опирається змінам”. Під час юнацьких
Поезія Сендберга – це поезія індустріальної епохи в її трагічних контрастах: злиднів і багатства, творчої праці і моральної розбещеності, великих можливостей і руйнівних війн. Вона міцно закорінена у реальності, чи то у неозорих преріях, а чи у нетрях величезного капіталістичного міста. Вона приголомшує і зачаровує, як це було у його першому поетичному збірнику “Вірші про Чикаго” (“Chicago Poems”, 1916). Образ “плечистого міста-гіганта” поставав з мозаїки вуличних сценок, описів банкірських контор, міських нетрищ, портретів фабричних робітників, біржових ділків. Сендберг відроджував традицію вітменівського верлібру, який адресувався не обранцям, а мільйонам. Вільний вірш Сендберг межує з прозою. Іноді в його рядках вчувається ритмічне повторення, частіше ж ритм переходить у прозовий, і тоді поет оформляє вірш у вигляді короткого прозового абзацу. Яскрава публіцистичність віршів Сендберга нерідко ставала підставою для критичних звинувачень у репортажності стилю та фотографічності образів. Проте глибоке відчуття причетності до всього, що відбувається, свідчить про справді ліричну візію світу поетом.
У 20-30-х pp. Сендберг співпрацював у лівих виданнях “Мессіз”, “Ліберейтор”, “Нью-Мессіз”. Радикальні суспільні настрої поета виявилися у збірках “Лущильники кукурудзи” (“Comhuskers”, 1918), “Дим і сталь” (“Smoke and Steel”, 1920), “Брили спаленого сонцем Заходу” (“Slabs of the Sunburnt West”, 1922). Провідна поетична тема Сендберга – праця як основа людського буття – набуває тут яскраво вираженого соціального аспекту. Образ людини-трудівника, творця доповнюється портретами бунтівників, керівників робітничих страйків, героїв минулого – Б. Франкліна, Т. Джеферсона, котрі повстали проти поневолення та пригноблення особистості. У віршах цих літ Сендберг тяжіє до фольклорних метафор та афоризмів як виразу колективної народної мудрості, у яку вірив поет. Водночас у його поезії вдосталь образів попелу, туману, таїни, як, наприклад, у збірці “Доброго ранку, Америко” (“Good Morning, America”, 1928). Починають домінувати мінорні тони, гіркота, невеселі роздуми про тих, “хто помирав голодним, плачучи над своїми дітьми”. Але якщо в епоху економічного буму та галасливо рекламованого “проспериті” Сендберг був сповнений сумнівів, то у розпал “червоного десятиріччя” він висловив непохитну віру в народ, створивши книгу “Народе, так!” (“The People, Yes”, 1936). У непростій за жанровим складом книзі, де є і звичні для поета образи простих трудівників, і мотиви героїчної загибелі за народ, і зібрання фольклорних афоризмів про справедливість, багатство, війну, де чутно голоси народу та його героїв, провідною стає тема народу-творця, що всупереч магнатам, багатіям і диктаторам будує новий світ. Народ – це “коріння землі”, невичерпне і незнищенне:
Складіть горби високі з тіл під Ватерлоо
Та Аустерліцом.
Зарийте в землю їх, і я візьмусь за діло.
Я – трава,
Я все покриваю.
А чи складіть їх високо у Геттісберзі,
Складіть їх високо під Іпром і Верденом,
Зарийте в землю – я візьмусь за діло.
Два роки, десять років –
І от кондуктора пасажири питають:
– Що це за місце?
– Де ми перебуваємо?
Я – трава.
Своє роблю я діло.
(“Трава”, пер. Є. Крижевича)
Поет постійно подумки звертається до минувшини своєї країни, до тих періодів у її історії, які з найбільшою силою виявили героїзм, стійкість, силу і мудрість народу, висуваючи з його лав справжніх героїв. Найчастіше у віршах та поемах Сендберга з’являється постать великого американського демократа А. Лінкольна, якому присвячена поема, що увійшла до збірки “Народе, так!”, і шеститомна біографія, над якою Сендберг працював упродовж двадцяти років. Образ державного діяча, людини з народу, письменник вимальовує з усіма його суперечностями, з великою правдивістю та художньою виразністю. Лінкольн символізує демократичні сподівання народу. Загибель президента викликає не тільки гірку скорботу, а й невтомне прагнення остаточно втілити його пристрасну мрію побачити Америку справді вільною. Епопея про А. Лінкольна у 1940 р. здобула Пулітцерівську премію.
40-і та 50-і pp. позначені тривалою духовною і творчою кризою. І хоча час від часу в періодиці з’являлися поетичні твори Сендберга, зокрема вірші, у яких поет прославляв бійців антифашистського підпілля, проте загалом ці роки так і залишилися кризовими у творчості митця. Лише в останній своїй книзі “Мед і сіль” (“Honey and Salt”, 1963) Сендберг продемонстрував характерну для себе пластичність образів: глибоку символіку і проникливість поетичної думки.
Сендберг ніколи не зраджував своїх демократичних устремлінь, звідси його пильний інтерес до народної творчості. Він видавав збірники зібраних ним балад та пісень, а також виконував їх на естраді (“The American Sandbag”, 1950).
Сендберг двічі побував у Москві (у 1959 та 1962 pp.), а В. Маяковський, який познайомився з ним у Чикаго під час своєї подорожі у США, влучно визначив сутність творчості Сендберга, назвавши його “великим індустріальним поетом Америки”.
Українською мовою окремі вірші Сендберга переклали Є. Крижевич і В. Коротич.
M. Бронич
(1 votes, average: 5.00 out of 5)