Сатиричне зображення поміщиків у поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі”
Сучасник Пушкіна, Гоголь створював свої добутки в тих історичних умовах, які зложилися в Росії після невдачі першого революційного виступу виступу декабристів в 1825 г Нова суспільно-політична обстановка поставили перед діячами російської суспільної думки й літератури нові завдання, які знайшли глибоке відбиття у Творчості Гоголя. Звернувшись до найважливіших суспільних проблем свого часу, письменник пішов далі по шляху реалізму, що був відкритий Пушкіним і Грибоєдовим. Розвиваючи принципи критичного реалізму. Гоголь став одним з найбільших
Однієї з основних тем у творчості Гоголя є тема про російський поміщицький клас, про російське дворянство як пануючому стані, про його долю й роль у суспільному житті. Характерно, що основним способом зображення поміщиків у Гоголя є сатира. В образах поміщиків відбивається процес поступової деградації поміщицького класу, виявляються всі його пороки й недоліки. Сатира Гоголя пофарбована іронією й “б’є прямо в чоло”. Іронія допомогла письменникові
Іронія характерний елемент гоголівської сатири. Вона присутня не тільки в авторському мовленні, але й у мовленні персонажів. Іронія одна з істотних прикмет поетики Гоголя, надає оповіданню більший реалізм, ставши художнім засобом критичного аналізу дійсності. У найбільшому творі Гоголя поемі ” Мертві душі ” образи поміщиків дані найбільше повно й багатогранно.
Поема побудована як Історія пригод Чичикова, чиновника, що скуповує “мертві душі”. Композиція поеми дозволила авторові розповісти про різних поміщиків і їхні села. Характеристиці різних типів російських поміщиків присвячена майже половина 1 тому поеми (п’ять глав з одинадцяти). Гоголь створює п’ять характерів, п’ять портретів, які так несхожі один на одного, і в той же час у кожному з них виступають типові риси російського поміщика
Наше знайомство починається з Манилова й закінчується Плюшкиным. У такій послідовності є своя логіка: від одного поміщика до іншого заглиблюється процес збідніння людської особистості, розгортається усе більше страшна картина розкладання кріпосницького суспільства. Відкриває портретну галерею поміщиків Манилов (1 глава). Уже в самому прізвищі проявляється його характер
Опис починається з картини села Маниловки, що “не багатьох могла заманити своїм місцем розташування”. З іронією описує автор панський двір, із претензією на “англицкий сад із зарослим ставком”, ріденькими кустиками й із блідим написом “Храм відокремленого міркування”. Говорячи про Маниловс, автор викликує: “Один бог хіба міг сказати, який був характер Манилова”. Він добрий по натурі, увічливий, увічливий, але все це прийняло в нього виродливі форми
Манилов прекраснодушен і сентиментальний до нудотності. Відносини між людьми представляються йому ідилічними й святковими. Манилов зовсім не знав життя, реальність підмінювалася в нього порожньою фантазією
Він любив поразмышлять і помріяти, при цьому іноді навіть про речі, корисних для селян. Але його прожектерство було далеко від запитів життя. Про дійсні потреби селян він нс знав і ніколи не думав. Манилов думає себе носієм духовної культури. Колись в армії він уважався образованнейшим людиною
Іронічно автор висловлюється про обстановку будинку Манилова, у якому “вічно чого-небудь бракувало”, про його слащавых відносини із дружиною. У момент розмови про мертві душі Манилов рівняється із занадто розумним міністром. Тут іронія Гоголя як би ненавмисно вторгається в заборонну область
Порівняння Манилова з міністром означає, що останній не так вуж і відрізняється від цього помещи-1 ка, а “маніловщина” типове явище цього вульгарного миру. Третій розділ поеми присвячений образу Коробочки, що Гоголь відносить до числа тих “невеликих поміщиць, які скаржаться на неврожаї, збитки й тримають голову трохи набік, а тим часом набирають потроху деньжонки в пестрядевые мішечки, розміщені по ящиках комода!”. Ці деньжонки виходять від продажу найрізноманітніших продуктів натурального господарства. Коробочка зрозуміла вигоду торгівлі й після довгих угод погоджується продати такий незвичайний товар, як мертві душі. Іронічний автор в описі діалогу Чичикова й Коробочки
“Дубинноголовая” поміщиця довго не може зрозуміти, що від її хочуть, виводить Чичикова із себе, а потім довго торгується, боячись “аби тільки не прогадати”.Кругозір і інтереси Коробочки не виходять за межі її садиби. Господарство й весь її побут носить патріархальний характер
Зовсім іншу форму розкладання дворянського стану Гоголь малює в образі Ноздрева (IV глава). Це типова людина “на всі руки”. У його особі було щось відкрите, пряме, відважне
Для нього характерна своєрідна “широта натури”. Як іронічно відзначає автор: “Ноздрев був у деякому відношенні історична людина”. На жодному зборах, де він був, не обходилося без історій! Ноздрев з легким серцем програє в карти більші гроші, обіграє на ярмарку простака й відразу “просаживает” усе гроші
Ноздрев майстер “лити кулі”, він відчайдушний хвалько й несусвітній брехун. Ноздрев скрізь поводиться зухвало, навіть агресивно. Мовлення героя насичене лайками, при цьому він має страстишку “напаскудити ближньому”.В образі Ноздрева Гоголь створив новий у російській літературі психологічний^-психологічний-соціально-психологічний тип “ноздревщины”.
В образі Собакевича сатира автора здобуває більше викривальний характер (V глава поеми). Він мало схожий на попередніх поміщиків, це ‘ ” поміщик-кулак”, хитрий, скупий торгаш. Він далекий мрійливій благодушності Манилова, буйному навіженству Ноздрева, накопиченню Коробочки. Він небагатослівний, має залізну хватку, собі на розумі, і мало найдеться людей, яким удалося б його обдурити. Усе в нього міцно й міцно.
Гоголь знаходить висвітлення характеру людини у всіх навколишніх речах його побуту. У будинку Собакевича все удивительно напоми 4 нало його самого. Кожна річ як би говорила: “И я теж Собакевич”. Гоголь малює фігуру, що вражає своєю брутальністю. Чичикову він здався досить схожим ” на середньої величини ведмедя”.
Собакевич цинік, що не соромиться морального каліцтва ні в собі, ні в інші. Це людина, далекий від освіти, твердолобий кріпосник, що піклується про селян тільки як про робочу силу. Характерно, що крім Собакевича, ніхто не розумів сутності “негідника” Чичикова, а він прекрасно зрозумів сутність речення, що відбиває дух часу: все підлягає купівлі-продажу, із усього варто витягти выгодуVI глава поеми присвячений Плюшкину, ім’я якого стало загальним для позначення скнарості й моральної деградації. Цей образ стає останнім щаблем у виродженні поміщицького класу
Знайомство читача з персонажем Гоголь починає; як звичайно, з опису села й садиби поміщика. На всіх будовах була помітна “якась особлива^ старість”. Письменник малює картину цілковитого руйнування колись бога-‘ того поміщицького господарства. Причиною цього є не марнотратство й не безделие поміщика, а хвороблива скнарість
Це зла сатира на поміщика, що став “дірою на людстві”. Сам хазяїн безстатева істота, що нагадує ключницю Цей герой не викликає сміху, а тільки гірке ‘ розчарування. Отже, п’ять характерів, створених Гоголем в “Мертвих душах”, різнобічно малюють стан дворянсько-кріпосницького класу. Манилов, Коробочка, Ноздрев, Собакевич, Плюшкин все це різні форми одного явища економічного, соціального, духовного занепаду класу поміщиків-кріпосників..
(2 votes, average: 2.50 out of 5)