Сандра Браун
Дамський, або жіночий, роман з’явився в добу Відродження і пов’язаний із творчістю Маргарита Наваррської, зокрема з її романом “Гептамерон”. Подальший розвиток він знайшов у творчості Жорж Санд (XIX ст.), Даніели Стіл, Еви Раутленд, Сюзанни Кері, Кетрін Джордж, Пенні Джордано, Кей Торп, Беатріс Смолл (XX ст.) та ін.
Сучасність потребує висвітлення проблеми любові як природного людського почуття з урахуванням традиційних принципів зображення цього почуття у контексті суспільно-духовної ситуації епохи.
Понад двадцять років світом
Спочатку декілька слів про саму письменницю. Сандра Браун народилася в місті Вако, штат Техас. Дитинство і юність провела у Форт-Уорті. Навчалася за спеціальністю “англійська мова” в Техаському християнському університеті, освіту завершила в університетах Оклахоми і Арлінгтона. Під час навчання одружилася з Майклом Брауном. Разом з чоловіком багато подорожувала, а також читала і переглядала фільми, обожнювала своїх дітей. До початку літературної кар’єри деякий час була актрисою, завідувала крамницею парфумів, працювала моделлю, знімалася в рекламі на телебаченні.
За порадою професійного письменника Сандра Браун відвідала конференцію митців у Х’юстенському університеті – відкрила для себе новий світ. Її літературний дебют відбувся 1981 року. Згодом стала видавати по 5-6 романів щорічно як під своїм справжнім ім’ям, так і під псевдонімами: Рейчал Райан, Лаура Джордано,
Ерін Сент-Клер. У 1990 році надрукувала роман “Як дві тайме”. У 1992 році Сандра Браун отримала премію Американської асоціації ділових жінок, а її роман “Французький шовк” було екранізовано на телебаченні. У 1998 році вона стала володаркою премії “За відданість жанру”, яку присуджувала Гільдія американських романтичних авторів.
Сандра Браун – неперевершений майстер романів про жіноче кохання: вічне протиборство почуттів чоловіка і жінки, охоплених всепоглинаючою пристрастю. Причому любов – не просто сильне почуття, а рішучий і розумний вибір жінки. Для читачів усього світу її книги стали своєрідною моделлю навчання мистецтва кохати, яке вимагало знань і зусиль, вміння відчувати партнера, передбачати його бажання, давати йому насолоду. Її герої віддавали один одному себе і свою радість, свої уподобання та розуміння, знання, почуття й життєздатність.
Письменниця створила міф про бажане та можливе щастя жінки. В основі її любовно-еротичних, любовно-історичних романів та роману-трилера лежав мотив всепоглинаючої пристрасті, яка відігравала головну роль у життєвому виборі героїв.
“Пробудження” – твір про кохання як біологічне почуття і сильний статевий інстинкт. Головна героїня Енрі Мелоун – молода талановита журналістка із “Телекс Кейбл Телевішин Компані” – мала власну програму на кабельному телебаченні. Свій творчий шлях розпочала з написання сценаріїв для рекламних роликів, потім працювала на місцевому телебаченні і, зрештою, перейшла у відділ новин, стала ведучою телепрограми. Здавалося б, удача сприяла їй в усьому, проте особисте життя не складалося.
Героїня була одружена з репортером Робертом, однак не була щасливою в шлюбі: дітей не мала (не хотів чоловік), Роберт зраджував їй і весь час перебував у відрядженні. Таким подружнім життям Мелоун прожила три роки, доки чоловік не загинув під час відрядження у Гватемалу, де готував репортаж про землетрус.
Незважаючи на всі негаразди долі, Енрі залишалася привабливою. Неможливо було не помітити її темно-карі очі, обрамлені густими віями, розкішне золотисто – каштанове волосся. Бос Лесс вважав її жінкою, “створеною для того, щоб додавати страждань чоловікам”.
Самовпевнена, стримана, скромна і сором’язлива, вона прямо змінилася на очах, коли під час свого відрядження до Техасу зустріла Лайона Ретліфа – сина генерала Майкла, про якого готувала програму.
Лайон – справжній темноволосий красень, високий, мав чітко окреслені чорні брови, чуттєвий виразний рот, який свідчив про пристрасть його натури. З першої хвилини зустрічі герої відчули нестримний любовний потяг один до одного. Чарівний голос Лайона так вразив героїню, що та начебто відчула сотні найтонших голок, котрі вп’ялися їй у спину. Ретліф став для неї патологоанатом, а вона – його пацієнткою, яку живою поклали на стіл і зробили розтин. Він теж не зумів приховати свого захоплення нею: не відривав від неї погляду. Проте, на відміну від Енрі, почував себе впевнено.
Вона зрозуміла, що саме він пересилав їй її непрочитані листи, в яких вона просила дозволу на інтерв’ю з його батьком. Ретліф не хотів хвилювати батька через його похилий вік і слабке здоров’я.
Лайон, як і Енрі, мав досвід подружнього життя: три роки був одружений з Джері. Його дружина прагнула зробити кар’єру моделі, тому й покинула його. З того часу він не міг терпіти жінок, яких у народі називали “бой-жінка”. У своїй уяві він малював Енрі в образі владної чесної самки з надмірним “я”, йому здавалося, що він розкрив її жіночу сутність: хоч би який чоловік не торкався її, вона залишиться твердою, як панцир, бо замість серця в її грудях – шматок льоду. “Ви б кастрували будь-якого чоловіка, – сказав він їй, – який за своєю дурістю вирішив би розбудити у вас жінку. Робіть своє прокляте інтерв’ю, але не трапляйтеся на моєму шляху, а я вже намагатимусь триматися від вас подалі”.
Енрі ж, навпаки, була в захваті від його самовдоволеності, сили, нахабності та навіть грубості. Відчуваючи його присутність, вона тремтіла, її притягував його чистий мускусний запах тіла. Про силу її почуттів свідчило порівняння: “Сили одного кондиціонера не вистачить, щоб остудити її бурхливу кров”. Вона відчувала, що між нею і Лайоном існувало незрозуміле напруження від усвідомлення близькості, їй хотілося торкатися його темного волосся, пестити його сильні руки.
Журналістці вдалося здійснити те, заради чого вона приїхала на ранчо: їй пощастило зустрітися з генералом, установити з ним теплі духовні стосунки. їй разом зі знімальною групою було запропоновано переїхати на ранчо, щоб зручніше було працювати. Цю пропозицію вона прийняла з вдячністю. Коли ж завдання було виконано (інтерв’ю з генералом знято на плівку), вона змушена була покинути ранчо.
Герой спочатку відчував до Енрі лише пристрасть, а потім почуття кохання його повністю захопило. Йому вдалося розбудити в ній пристрасну жінку, подарувати їй життя, про існування якого вона навіть і не здогадувалася. Героїня палко жадала інтимних стосунків з ним, хоча після смерті чоловіка була впевнена, що зможе прожити і без кохання. Переживши глибоку кризу, герой був обережним у стосунках з жінками. Вони задовольняли лише його фізичні потреби, після чого він відчував сором і порожнечу. Лайон таємно мріяв про жінку, яка могла б зрозуміти його і прийняти з усіма чеснотами і вадами. Згодом він зрозумів, що саме такою жінкою була Енрі.
Всепоглинаюча пристрасть охопила героїв, хвиля бажань понесла їх у божевільний потік життя. Спочатку Лайон просто хотів познайомитися з Енрі ближче, а потім уже подумати і про близькість з нею. Однак перший його імпульс грунтувався виключно на фізіологічному бажанні, на пристрасті.
Роман закінчився щасливо: після смерті батька Лайон знайшов Енрі й запропонував їй стати його дружиною.
Цей твір – книга про кохання і ненависть, пристрасть і грубість. Увага письменниці зосереджена на підборі тих позитивних ознак, на які організм обов’язково реагував любов’ю: запах, зовнішність, хода, жести, міміка. Прагнення до сексу було цілком нормальною біологічною поведінкою жінки. Кохання – це занурення однієї людини в іншу, злиття в єдине ціле двох начал: чоловіка й жінки. В акті злиття герої пізнали себе, відчули єдність: “він лоскотав язиком куточок її рота, провів ним по щоці”, “однією рукою він обнімав Енрі, а другою пестив її шию, поступово спускаючись нижче”, “пальці пробирались під тонкими лямками сорочки, ще один рух – і сорочка сповзла з плечей”. “Його руки блукали по тілу, яке він читав ніби карту, знаходячи на ньому найсуттєвіші точки. Його ніс, підборіддя й вуста торкалися найінтимніших частин”. Енрі сприймала Лайона таким, яким він був, а не таким, яким би їй хотілося його бачити.
Неважко визначити заслуги цього роману: опис етапів пробудження жіночої натури, розкриття мистецтва інтимної близькості, розуміння ролі чоловіка в житті жінки, вміння партнерів дарувати радість спілкування і володіння одне одним. До недоліків же можна віднести очевидний примітивізм в описі почуттів, які відчувала героїня при зустрічі з героєм. Важко повірити в те, що “фригідна жінка” з трирічним сімейним досвідом, змогла відчути непереборну силу пристрасті від одного лише голосу і погляду героя, навіть, якщо він найкращий з усіх чоловіків на світі. Непереконливо, неправдоподібно і мелодраматично.
Мотив щасливого кохання – постійний мотив творчості Сандри Браун. Її погляд на кохання позбавлений надривних інтонацій, що яскраво відчутно уже в наступному романі.
“Ніч з незнайомкою”. Загадкова незнайомка – журналістка, редакційний оглядач Девон Хенс із Далласа Техаса. Вона одружена з Грегом Шеллі, який відбував покарання (2 роки ув’язнення і 10 років умовно) у в’язниці за витік інформації і порушення режиму секретності. Як журналістка Девон була переконана, що його несправедливо засуджено, а тому писала про нього у своїх публікаціях, які були для нього корисними. Він запропонував їй одружитися з ним одразу ж після закінчення судового процесу. Вона ж наполягла, щоб весілля сталося раніше, бо хотіла врятувати його, довести усім його невинність. Тільки з часом героїня зрозуміла, що її використано, ошукано. Для Грега Шеллі їхнє одруження – своєрідний шанс уникнути ув’язнення. Заміжжя Девон не було справжнім, бо не було навіть шлюбної ночі. Але наявний юридичний документ свідчив про те, що вони подружжя – Дружина і чоловік.
Повернувшися з в’язниці в Даллас, героїня зайшла в бар Мільтон-Пойні. Від докучливої компанії Малюка Елвіна і Джека Петтерсона її врятував 32-річний техасець Лакі Тейлер, ризикуючи своїм життям.
Лакі Тейлер – один із господарів будівельної компанії “Тейлер Дріллін”. Він, як магніт, притягував до себе жінок. З рудоволосою незнайомкою він залишився на ніч у мотелі тому, що хотів отримати від неї дяку за порятунок, і тому, що забагато випив і погано почував себе через ножову рану на тілі. Він став її першим і єдиним чоловіком. Ночі з незнайомкою Лакі не зміг забути, хоча вона рано покинула його після шаленого кохання. Зникла красуня не тільки нанесла удару його чоловічій самозакоханості, а й позбавила надійного алібі (звинуватили в підпалі конюшні з метою отримання страховки). Щоб зняти із себе підозру, він змушений був відшукати її, оскільки лише вона могла довести його непричетність до злочину, в якому його підозрювала поліція.
Девон не відразу погодилася на зізнання, бо боялася чоловіка. Проте Грег Шеллі, дізнавшись про все із газет, не дуже переймався цим, бо був байдужим до неї. Єдине, що непокоїло його, щоб її вчинок не зашкодив першій апеляції, на яку він покладався, мріючи вийти із в’язниці.
Роман закінчився щасливо. Девон одружилася з Лакі. Лагідна, сексуальна, прекрасна, вона щиро і відкрито подарувала йому себе.
Грега Шеллі випустили із в’язниці, покладаючись на його чесне слово. Лакі підставив його, вчинивши бійку в аеропорту (було встановлено, що той хотів летіти до Швейцарії, де зберігав гроші, нажиті нечесно), а потім непомітно втік. Грега Шеллі заарештували вдруге.
У цьому романі теж багато парадоксальних і суперечливих моментів. Сумнівним став той факт, що досвідчений чоловік, яким себе вважав Лакі, навіть у стані легкого сп’яніння не зрозумів, що провів ніч із цнотливою дівчиною, а не з жінкою, за котру вона себе видавала. І лише наступного ранку зміг усвідомити особливості шаленої ночі. Йому довелося чимало страждати і хвилюватися, доки вона залишила свого чоловіка і стала його дружиною. Героїня – зразок шляхетності, самопожертви. Не знаючи свого майбутнього чоловіка, цілком довірилася йому, заради його свободи принесла себе в жертву – одружилася до судового процесу. У читачів могла виникнути думка, що вона просто невдаха, на яку ніхто з чоловіків не звертав уваги, тому й погодилася вступити в шлюб із першим зустрічним. Однак це далеко не так. Героїня вродлива, вона відразу привернула до себе увагу в барі, незважаючи на неадекватну поведінку: сиділа за столом і пила пиво в оточенні п’яних і підозрілих типів, не подякувала Лакі за надану їй допомогу. Коли Лакі наздогнав її в мотелі, вона лише після незначного кокетування лягла з ним у ліжко, хай навіть той і врятував її гідність. Усе це стало свідченням невисокого рівня майстерності Сандри Браун, адже вона не бачила шляхів уникнення крайнощів в описі розвитку взаємин між героями.
Письменниця знаходила неординарні образи для художнього розкриття любовної теми. Це позначилося на характерах героїв, наділених широким емоційним спектром. Героїня завжди була надто горда і сильна у своїй пристрасті, готова пробачити все тому, кого кохала.
“Дитина, народжена в четвер”. Це роман про дитину, якій судилося пройти нелегкий шлях, перш ніж вона зустріне свою половинку.
Еллісон і Енн – двійнята, діти четверга. Еллісон – серйозна і скромна, зустрітися з коханим їй було непросто. Енн, навпаки, легковажна і сексуальна, дивовижно легко могла закрутити будь-яку любовну інтригу. Обидві розумні, але кожна “використовувала свої здібності, виходячи зі своїх інтересів”. Еллісон була цілком зосереджена на роботі – вела дослідження в галузі генетики. Її цікавили лише лабораторія, електронні прилади, горілка Бунзена і чашка Петрі. Вона змирилася з долею старої діви, і в цілому була задоволена своїм життям. Однак відбулися події, які змінили її долю. Енн вирішила збільшити свій розмір грудей, але заздалегідь не хотіла про це сповіщати своєму нареченому Девісу. Вона умовила сестру видавати себе за неї, доки вона буде знаходитися в лікарні.
Почалася цікава і захоплююча гра: сестри помінялися ролями. Однак Еллісон порушила правила і по-справжньому закохалася в друга Девіса Спенсера Рафта. Його приємний хвилюючий голос, чуттєві вуста, очі, обрамлені довгими чорними віями, не могли залишити її байдужою до нього. Вона знала, що в нього ніколи не було проблем із жінками. “Якщо жінка йому подобалась, він брав її. Якщо виникали якість труднощі, він відступав без будь-якого жалю”. Еллісон відчувала і його симпатію до неї. Проте ситуація виникла катастрофічна: розпадалися стосунки Енн і Девіса, бо Спенсер переконав друга, що його наречена зраджує йому з ним. Еллісон змушена була повести друзів у клініку, сподіваючись, що на цьому їхні взаємини зі Спенсером скінчаться, оскільки він покохав не її, а її сестру Енн. Однак вона помилилася, герой і не збирався відмовлятися від неї. Дізнавшися, що Еллісон проводила науковий експеримент, який мав підтвердити взаємозв’язок спадковості і розумового розвитку, Спенсер запропонував себе в якості ідеального зразка. Після деяких вагань Еллісон прийняла його пропозицію, і вони на тиждень поїхали відпочивати до нього в Хітон-Хед.
Спенсеру Рафту вдалося пробудити в ній жінку, змусити її повірити у власні сили, змінитися не тільки внутрішньо, а й зовнішньо. “Еллісон ніколи не думала, що хоче такого кохання. В її житті для цього не залишалося місця. Кохання здавалося чимось вигаданим і неіснуючим”. І як наслідок – вона більше не прагматик – вчений, а просто жінка.
Через тиждень вони розлучилися, оскільки в Спенсера були справи. І тільки тоді Еллісон відчула, як їй не вистачало його. Вона сумувала за його пестощами, але “головне: їй хотілося стати знову тією жінкою, якою вона була з ним, – веселою, кмітливою, красномовною, красивою”. Єдиний зв’язок, який залишився з ним, – це народження її майбутньої дитини, славного, розумного й гарненького немовляти.
Проте доля внесла свої корективи. На весіллі сестри і Девіса Еллісон знову зустріла Спенсера. Коли він дізнався, що вона чекає від нього дитину, запропонував стати його дружиною.
Для письменниці еротична любов – одна з хибних форм кохання, однак вона описувала її тому, що така форма взаємин могла теж сприяти міцному й тривалому шлюбу.
Сандра Браун писала не лише про кохання. У творчому доробку авторки були історичний роман “Потаємне полум’я” (до речі, перший її роман, який вона підписала псевдонімом Лори Джордано), а також романи – трилери: “Головний свідок”, “Французький шовк”, “Шарада” та ін.
Прочитавши і проаналізувавши романи письменниці, можна дійти певних висновків: письменниця звернулася до однієї з важливих проблем – проблеми людського серця, любові та її впливу на долю людини. Вона описала шалене й романтичне, бурхливе й непереборне кохання, про яке мріє кожна жінка, – ніжність і відданість, підступність і шляхетність, піднесені почуття і пристрастні сцени любові. Усі форми органічного союзу характеризувалися сильними і навіть бурхливими почуттями, які поглинали людину цілком: її розум і тіло, проте вони були скороминучими й періодичними.
Романи Сандри Браун можна назвати книгами “для душі”. їх заслуга полягає в тому, що вони вчать мистецтву кохання, вселяють у жінку впевненість в існуванні щасливої і красивої любові, переконують у тому, що таке щастя залежить насамперед від неї самої: її зовнішнього вигляду, манери одягатися, вміння спілкуватися, поводити себе під час інтимної близькості.
Книги американської письменниці вчать жінку бути самостійною, сильною, досягати своєї мети у житті. Кращі твори Сандри Браун стали досягненням усієї світової культури. Плакати, сміятися, кохати, страждати і досягати довгоочікуваного щастя – ось що полонить серця читачів Сандри Браун і в той же час сприяє духовному збагаченню людства.
– романи написані за структурою давньогрецьких: у центрі оповіді він і вона, зустріч відбувалася за неочікуваних обставин, які ставали поворотною миттю в долі героїв, твори завжди завершувалися щасливо і без відкритого фіналу;
– герої активні, належали до представників богемних професій – телезірки, журналісти, письменники тощо;
– героїня, як правило, самостійна у своїх думках і вчинках, впевнена, майже всього в житті досягала сама, окрім особистого щастя, яке за різних обставин не складалося. Чесна, незалежна, самодостатня, вихована за суворими правилами, вона залишалася цнотливою, не зважаючи на свій вік. Завжди готова піти на зустріч тому, в кому вбачала свого потенційного партнера. Сексуальна, рішуча, лагідна, очікувала від партнера не лише задоволення, а й кохання, продовження взаємин у подальшому подружньому житті. Якщо це здавалося їй неможливим, народжувала дитину навіть без офіційного батька. Пристрасть охоплювала її повністю, однак вона могла кохати і давати радість партнеру, передбачати його бажання, пробуджувати в ньому відповідні почуття такої сили, що він, незважаючи на свій сексуальний досвід, забував про все, зосереджував свою увагу тільки на ній одній, єдиній;
– герой завжди міг пробудити в героїні жінку, а вона в ньому – незрозумілі навіть для нього самого почуття. Із зверхнього, самовпевненого, хамовитого, деякою мірою грубого він під її впливом перетворювався на лагідного, доброго, чуйного і шляхетного коханого. Любов допомагала йому виплеснути назовні все те найкраще, чим його наділила природа;
– герої були вродливі. Вона мала обов’язково гарне волосся рудого кольору з різними відтінками, він – чуттєві вуста, чарівний голос. При описі інтимних сцен велике місце письменниця відводила техніці поцілунку, пестощам тіла і навіть детальному опису любовних поз. Усі події відбувалися в Техасі і розкривалися крізь призму сприймання автором.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)