Роздуми про збірку Ніни Супруненко “У лабіринтах болю і розлук”
Збірка “У лабіринтах болю і розлук” талановитої харківської поетеси Ніни Супруненко, члена Спілки письменників України, побачила світ у 1996 році. Лабіринт. Це слово в перекладі з грецької мови означає палац у Стародавній Греції та Єгипті з багатьма кімнатами й складними сполученнями їх, внаслідок чого важко було знайти вихід. Не випадково поетеса обирає це слово для назви збірки віршів, у яких струменять біль нерозділеного кохання, розчарування у намальованих мріями ідеалах, печаль розлук, від яких “душа гірко болить”. У першій частині
У другому циклі поезій “Коли вже біль виходить з берегів” авторкою порушені злободенні проблеми сучасності: крик болю дуба у Сковородинівці, забуття людьми честі й гідності, знищення “повітря,, лісу, моря”. Але теплиться надія й дрижить думка ліричної героїні:
Якщо ж душа страждає
Ще не настала та, остання мить!
Третій цикл “Крихта сподівань” несе у собі світло надій:
У лабіринтах смутку і прощань
Немає місця веселковим зливам…
Та я знаходжу крихту сподівань
І впевнююсь: ще будемо щасливі.
Цікавим з точки зору філософського осмислення прийдешності, зв’язку поколінь є вірш “Дідусеві пісні”. Український народ вважається найпоетичнішим у світі. Пісня – неперевершений скарб, який множився століттями, передавався з уст в уста, несучи паростки добра, милосердя, мудрості. Лірична героїня з любов’ю, повагою і вдячністю згадує свого дідуся, у якого “казок – немов насіння у велетенськім кавуні”, пісень, неначе “в маківці мачинок”. Вживаючи порівняння, пестливі слова, авторка ніби повертається думками у чистий світ дитинства. Але пісні дідуся були просякнуті тугою й журбою:
У них був твій і біль, і гнів,
Й прожиті роки за плечима…
Використовуючи метафору “немовби це вони (пісні) свою дочку маленьку хоронили”, авторка розкриває причину глибокого смутку людини, що втратила дітей. Горе, життєві переживання передчасно змусили дідуся залишити цей світ. Болем утрати, почуттям несплаченого боргу любові, вічною згадкою перейняті рядки, що передають біль непоправної втрати:
Тебе нема…
Біжать літа…
В мені пісні твої осіли.
Але душа людини вважається живою, допоки живе пам’ять про неї. Нащадкам у спадщину залишилися чудові пісні:
Яка в них туга і печаль,
Яка в них непоборна сила,
Які розправлені в них крила,
Яка в них неозора даль!
Поезія “Дідусеві пісні” складається з двох частин. Якщо у першій переважають спогади про дідуся, то у другій – почуття відповідальності за прищеплення любові до пісні своєму синові:
Якщо це все помре в мені,
То як же буду далі жити?!
Що матимуть у душах діти,
Крім зачерствілих наших днів?
Риторичним запитанням закінчується вірш, пронизаний любов’ю до спадщини пращурів, дбайливим ставленням до народної поезії. Це основна ідея твору. Так, за допомогою художніх знахідок поетеса переходить від зображення інтимних почуттів героїні до високих, патріотичних.
Збірка Ніни Супруненко “У лабіринтах болю і розлук” відзначається задушевністю, схвильованістю, відкритістю ліричного голосу.
З нетерпінням сподіватимемося на ще одну зустріч із багатобарвним розмаєм почуттів поетеси, яким неодмінно пощастить-таки знайти вихід із лабіринтів болю.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)