Роздуми над поемою А. Ахматової “Реквієм”
Доля Анни Ахматової навіть для нашого жорстокого століття трагічна. У 1921 році розстріляли її чоловіка, поета Миколи Гумільова, нібито за співучасть у контрреволюційній змові. Що з того, що до цього часу вони були в розлученні! Їх як і раніше пов’язував син Лев. Доля батька повторилася в сина. У тридцяті роки за безпідставним звинуваченням він був заарештований. “У страшні роки єжовщини я простояла сімнадцять місяців у в’язничних чергах у Ленінграді”, – згадує Ахматова в передмові до “Реквієму”. Моторошним ударом, “кам’яним
На щастя, поетеса змогла витримати всі ці удари, прожити досить довге життя і подарувати людям чудові вірші. Цілком можна погодитися з Паустовським, що “Ганна Ахматова – ціла епоха в поезії нашої країни”. Аналізувати таке складний твір, як поема “Реквієм”, важко. І, звичайно, я зможу зробити це тільки поверхово.
Ліричний герой – двійник автора-поета.
Метафора – вживання слів у переносному сенсі і перенесення дій і ознак одних предметів на інші, в чомусь подібні. У Ахматової: “А надія все співає далеко”, “Легкі летять тижня”. Метафора – це ніби приховане порівняння, коли не називається предмет, з яким порівнюють. Наприклад, “жовтий місяць входить в дім” – метафора. А якщо: “жовтий місяць входить”, як гість, то це вже порівняння.
Антитеза – протиставлення, в якому поєднуються різко протилежні поняття і уявлення. “… І мені не розібрати тепер, хто звір, хто людина”. Всі ці поетичні прийоми і можливості Ганна Ахматова майстерно використовує для формулювання головної думки.
Головна думка поеми “Реквієм” – вираз народного горя, горя безмежного. Страждання народу та ліричної героїні зливаються. Співпереживання читача, гнів і туга, які охоплюють його під час читання поеми, досягаються поєднанням багатьох художніх засобів. Цікаво, що серед них практично немає гіпербол. Мабуть, це тому, що горе і страждання настільки великі, що перебільшувати їх немає ні потреби, ні можливості. Усі епітети підібрані так, щоб викликати жах і відраза перед насильством, показати запустіння міста і країни, підкреслити муки.
У Анни Ахматової – туга “смертельна”, кроки солдатів “важкі”, Русь “безвинна”, арештантські машини – “чорні ма-Руси” … Часто вживається епітет “кам’яний” – “кам’яне слово”, “скам’яніле страждання” і т. д. Багато епітети близькі до народних понять – “гаряча сльоза”, “велика річка” і т. д. Взагалі ж народні мотиви дуже сильні в поемі, де зв’язок ліричної героїні з народом особлива:
І я молюся не про себе одного,
* А про всіх, хто там стояв зі мною
* І в Лютий холод, і в липневий спека
* Під красною, ослепшею стіною.
Звертає увагу остання строчка. Епітети “червона” і “осліпла” по відношенню до стіни створюють образ стіни, червоною від крові і осліпла від сліз, пролитих жертвами і їх близькими. Порівнянь у поемі небагато. Але всі, так чи інакше, підкреслюють глибину горя, міру страждань. Деякі ставляться до релігійної символіки, яку Ахматова часто використовує. У поемі є образ, близький всім матерям, образ матері Христа, мовчки переносить своє велике горе. Деякі порівняння не буде викреслено з пам’яті:
Вирок… І відразу сльози ринуть,
* Від усіх вже віддалена,
* Немов з болем життя з серця виймуть…
І знову настільки улюблені Ахматової народні мотиви – “І вила стара, як поранений звір”, “Буду я, як стрілецькі жіночку, під кремлівськими баштами вити”. Треба згадати історію, коли Петро I сотнями стратив бунтівних стрільців. Ахматова ніби уособлює себе в образі російської жінки часу варварства (17 століття), яке знову повернулося до багатостраждальної Росію. Більше за все, мені здається, в поемі використано метафор.
“Перед цим горем гнуться гори… ” З цієї метафори починається поема. Метафора дозволяє домогтися дивовижною виразності. “І коротку пісню розлуки паровозні співали гудки”, “зірки смерті стояли над нами”, “безвинна корчилася Русь”. А ось ще: “І своєю сльозою гарячою новорічний лід марнувати”. І ось ще один мотив, дуже символічний: “Але міцні тюремні затвори, а за ними каторжні нори…” Є й розгорнуті метафори, які мають цілі картини:
Дізналася я, як опадають особи,
* Як з-під вік виглядає страх,
* Як клинопису жорсткі сторінки.
* Страждання виводить на щоках.
* Світ у поемі як би розділений на добро і зло, на катів і жертви, на радість і страждання:
* Для когось віє вітер свіжий,
* Для когось ніжиться захід сонця –
* Ми не знаємо, ми всюди ті ж,
* Чуємо лише ключів обридлий скрегіт
* Та кроки важкі солдатів.
Тут навіть тире підкреслює антитезу, що використовується дуже широко. “І в лютий холод, і в липневий спека”, “І впало кам’яне слово на мою ще живу груди”, “Ти син і жах мій” і так далі. У поемі багато й інших художніх засобів: алегорій, символів, уособлень, дивовижні комбінації і поєднання їх, Все разом це створює могутню симфонію почуттів і переживань. Для створення потрібного ефекту Ахматова вживає майже всі основні віршовані розміри, а також різний ритм і кількість стоп у рядках. Всі ці кошти зайвий раз доводять, що поезія Анни Ахматової, дійсно, “вільна і крилата”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)