Роздуми над долею українського народу
Роздуми над долею українського народу…
Хто був у космосі, говорить, що наша планета дуже маленька і красива. Мабуть, так, але скільки ж на ній проблем! Науково-технічний прогрес – велике диво, здавалося б, і велике благо. Але не завжди, бо і ця медаль має, як завжди два боки. Людство, будуючи, творячи, паралельно і руйнує, знищує. Досягнувши неймовірних висот у техніці, людство поступово скотилося до прірви. Ця прірва, криза відчувається уже майже в усьому. Перелік можна робити дуже довго. Але найбільша, найпекучіша проблема – що там проблема?
І що дивно, вивчаючи нашу історію, відчуваєш, що була духовність, були “собори” в душах. А зараз хто їх, як той Володька Лобода у романі О. Гончара, узяв “у риштовання”? Але це не Володька Лобода – це ми самі. Усі наболілі проблеми вирішити нікому не вдасться. Але відродити себе самого, збудувати свій Собор у своїй душі кожен у змозі. Можна і необхідно знайти саме своє місце на землі і бути максимально корисним для свого народу. Дбаючи про себе, про сім’ю, дбати і про свій народ. І головне – не шкодити нікому. Адже кожна людина – це частина отого, твого, народу,
Дорогі моїй душі українські люди, шкода їх, болить серце через безголовість тих, хто нами керує. Але є одна риса в українського народу, яку я ненавиджу: це його безкінечна терплячість, якась рабська покора. Народе мій, будь гідним себе, свідомим своєї національності, мови, виборюй свої права, не мовчи, не терпи…