Жив так був собі старий зі старухою, бідні-бідні! Хліба-Те у них не було. Ось вони поїхали у ліс, набрали жолудів, привезли додому й почали їсти. чи Довго, чи коротко вони їли, тільки баба упустила один жолудь у підпілля. Пустив жолудь паросток і у невеликий час доріс до підлоги. Баба запримітила й говорить:
- Старий! Потрібне пів-те прорубати. Пускай дуб росте вище. Як виросте, не станемо у ліс за жолудями їздити, станемо у хаті рвати.
Старий прорубав підлогу. Деревцо росло-росло й виросло до стелі. Старий розібрав і стеля, а після й дах зняв: деревцо усе росте так росте й доросло до самого неба.
Не стало у старого з бабою жолудів, побрав він мішок і поліз на дуб. Ліз-Ліз... і піднявся на небо. Ходив-Ходив по небу, побачив: сидить кочеток — золотий гребінець, а біля нього коштують жерновци. Старий довго не думав, захопив із собою й кочетка й жерновци й спустився у хату. Спустився й говорить бабі:
- Як нам бути, що нам є?
- Постій, — мовила баба, — я спробую жерновци. Побрала жерновци й стала молоти: ан млинець так пірог, млинець так пірог, що не поверне — усе млинець так пірог! Та нагодувала старого.
Їхав повз якийсь боярин і заїхав до старого з бабусею у хату.
- чи Немає, - запитує, - чого-небудь поїсти? Баба говорить:
- Чого тобі, рідний, дати — хіба блинков?
Побрала жерновци й намолола: нападали блинки так пиріжки.
Боярин поїв і говорить:
- Продай мені, бабуся, твої жерновци.
- Ні, — відповідає баба, - продавати не можна.
Він позаздрив чужому добру й украв у їй жерновци. Як побачили старий зі старухою, що украдені жерновци, стали горювати.
- Постій, — говорить кочеток — золотий гребінець, — я полечу, наздожену!
Прилетів він до боярських хоромам, сіл на ворота й кричить:
- Кукареку! Боярин, боярин! Віддай наші жерновци, золоті, блакитні!
Як почув боярин, зараз наказує:
- Агов, малий! Побери кинь його у воду.
Піймали кочетка, кинули у колодязь. Він і став присуджувати:
- Носик, носик, пий воду! Ротик, ротик, пий воду...- і витягнув увесь колодязь.
Випив воду й полетів до боярських хоромам. Сів на балкон і знову кричить:
- Кукареку, боярин, боярин! Віддай наші жерновци, золоті, блакитні! Боярин, боярин! Віддай наші жерновци, золоті, блакитні!
Боярин велів кухареві кинути його у гарячу піч. Піймали кочетка, кинули у гарячу піч — прямо у вогонь. Він і став присуджувати:
- Носик, носик, лий воду! Ротик, ротик, лий воду...
Та залив увесь жар у печі. Спурхнув, влетів у боярські палати й знову кричить:
- Кукареку! Боярин, боярин! Віддай наші жерновци, золоті, блакитні! Боярин, боярин! Віддай наші жерновци, золоті, блакитні!
У те ж саме час боярин гостей ухвалював. Гості почули, що кричить кочеток, і негайно ж побігли геть із будинку. Хазяїн кинувся доганяти їх, а кочеток — золотий гребінець підхопив жерновци й полетів з ними до старого й бабі.