Доселева самотній був Мартинко, задумав одружитися й пішов свататися до попа; ось і сватає дівку Устинью. Піп йому й бає: «Ой, Мартинко, віддав би, так як станеш жити-те? Адже Устя уросливая така!» Мартинко відповідає йому: «Панотець! Я один, а з нею будемо двоє, не на кого буде гніватися, не з ким буде сваритися».
Піп погодився віддати Устю за Мартинка. Ось вони й свенчались. Мартинко відвіз Устю до себе додому; вона запитує: «Коли ти осердишся, що робиш?» Він сказав: «Коли я осерджуся, з води п'яний буваю!» Потім запитав Устю: «А ти, Устя, коли осердишся, що робиш?» — «Коли я сердита, тоді стану сидіти на печі до кута особою й у кокошника козирок назад зроблю».
На інший день ранком виїхав наш Мартинко на своєї пегой кобилі орати під вешну. Устя після нього наготувала шанег, понесла до нього, кричить: «Мужик, іди їсти!» Він начебто не чує, оре собі. Устя розсердилася, пішла додому, готування свою з'їла й села на піч до кута особою. Мартинко як приїхав додому, випив два ковші води, побрав ягняти й порвав; почав полезать на піч до дружини, обірвався, упав до дверей хати на підлогу й захріп. Дружина тихенько злізла з печі, дверей відімкнути не посміла, у віконце дров наносила, перетопила грубку й наготувала для Мартинка.
Він прокинувся, вона його напотчевала й скликала у гості до батька. Ось Мартинко запріг свою пегую кобилу у сани — потреби ні, що навесні! Поїхали; дорогою кобила-те у них не пішла, Мартинко відітнув їй голову й запріг свою Устю. Під'їжджає до будинку тестя: побачила попадя з дочками, що Устя Мартинка везе, вискочила зустрічати, побрали хто за гужи, хто за голоблі, підсобляють Усте; а піп дякує Мартинка, що так учить уросливих.
Прийшли у хату, Устя замовляє своїм, щоб води ніде не було, а напували б вином так пивом; казала: коли Мартинко води нап'ється — лихо сердите!
На інший день якось одна стряпка залишила у сінях цебро з водою, він і напився води, задурів як п'яний, наказує Усте запрягатися, а вона тремтить так усе попа просить, щоб дав їм свого бурка. Піп подарував їм кінь; Мартинко виїхав з Устей додому, і тепер вони живуть так хліб жують, а Устя мабуть-кось яка слухняна стала!