Романтичне зображення дійсності у романі Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері”
Романтичне зображення дійсності у романі Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері”
1831 року Гюго написав визначний твір “Собор Паризької Богоматері”. Завданням письменника-патріота було створити величний епос, присвячений національній культурі французького народу. Тому так багато місця автор надає опису пам’яток середньовічного зодчества і насамперед Собору Паризької Богоматері, біля якого розгораються події роману.
Сюжет роману, як і трактування окремих образів, глибоко романтичний. Оповідь розгортається динамічно
У основі сюжету мотиви, що підкреслюють романтичний характер твору: це чисте кохання потворного дзвонаря Квазімодо до прекрасної вуличної танцівниці Есмеральди, злочинна пристрасть архідиякона Клода Фролло, що призведе до трагічної загибелі
Фінал роману не містить, за думкою Гюго, песимістичної інтонації. Світ для Гюго – арена для боротьби двох начал – добра та зла, боротьби, яка штовхає зло на остаточну поразку.