Романси
Пісні літературного походження дуже різноманітні за тематикою, поетикою, характером. Окрему жанрову групу творять пісні-романси, які вирізняються з-поміж інших специфікою художньо-образної структури та манерою виконання.
Романс – (іспан. romance від лат. – букв, “по-романськи”, тобто по-іспанськи) – музично-поетичний Твір, який виконується сольно у супроводі музичного інструмента. Термін, як і сам жанр, виник у середньовічній Іспанії. Первісне значення романсу – побутова пісня народною мовою, яку називали “романською”
Романсу властивий ряд жанрових ознак, якими він відрізняється від інших пісень літературного походження. Одна з основних – манера виконання. На відміну від інших ліричних творів, які формою побудови строфи і мелодикою придатні для виконання хором без музичного супроводу (що дає змогу виконувати їх не лише як застільні пісні,
Більшість вчених сходяться на думці, що важко провести чітку межу між звичайною піснею літературного походження і піснею-романсом. Однак це твердження стосується періоду виникнення і становлення романсу, а вже з другої половини 18-19 ст. він починає все більше виокремлюватися у жанровий різновид з певними ознаками змісту і форми, які дозволяють говорити про пісню-романс як про самостійний жанр. Тривалий і дуже складний розвиток романсу істотно відрізняється від історії побутування інших жанрів найактивнішою взаємодією і синтезом усної народної Творчості і літератури та професійної музики.
Основою для виникнення і розвитку романсу в Україні були так звані канти – хорові побутові пісні (один із перших жанрів світського писемного мистецтва). Поряд із кантами релігійно-духовного змісту, які частіше називали псалмами, почали з´являтися лірично-любовні, жартівливо-сатиричні, застольні канти. їх творцями та виконавцями були переважно представники середніх верств населення: семінаристи, вчителі, урядовці, нижче духівництво; канти поширювались у рукописних збірниках (кантичках) і були тісно пов´язані з міським побутовим музикуванням. У 19 ст. кант занепадає, поступаючись місцем іншим жанрам, перш за все “пісні-віршу” чи “світській пісні”.
На її основі пізніше сформувався жанр сольної пісні-романсу. Прикладом співіснування духовної і світської тематики є творчість Г. Сковороди – автора багатьох популярних у свій час кантів. У порівнянні з кантом, який виконувався переважно хором, сольна “пісня-вірш” гнучкіша за формою, придатніша для вияву особистих почуттів. Важливу роль у процесі її формування в середовищі міського населення відіграли нашарування та взаємовпливи різних національних культур (німецької, польської, російської, чеської та ін.). Поряд з художньою літературою чималий вплив на розвиток жанру справляв театр. У його розвитку від лялькового вертепу до національної опери та п´єси-водевілю романс пройшов становлення від вставних ліричних номерів до засобу розкриття почуття та характеру окремих дійових осіб.
Чималий вплив на розвиток романсу мала творчість поетів-романтиків (В. Забіли, М. Петренка та ін.), Т. Шевченка, С. Рудансько-го, Л. Глібова, Ю. Федьковича, С. Воробкевича та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)