Роман у віршах “Євгеній Онєгін”
Роман у віршах “Євгеній Онєгін” по праву можна назвати не тільки кращим добутком А. С. Пушкіна, вершиною його Творчості, але й одним із самих – дивних добутків світової літератури. Не зрячи В. Г. Бєлінський у своїй восьмій статті “Євгеній Онєгін” писав: “Онєгін” є самий задушевний Твір Пушкіна, саме улюблене дитя його фантазії, і можна вказати занадто на деякі утвори, у яких особистість поета відбилася б з такою полнотою, світле і ясно, як відбилася в “Онєгіні” особистість Пушкіна. Тут все життя, вся душа, вся любов його;
Жодна теперішня енциклопедія не дасть такого лаконічного й у той же час повного подання про епоху, про побут, ідеали, вдачі й страстях представників всіх станів, яке дає “Євгеній Онєгін”. Роман унікальний широтою охоплення дійсності) многосюжетностью, описом відмінних рис епохи, її колориту. Саме тому В. Г. Бєлінський зробив висновок:
“Онєгіна” можна назвати енциклопедією російського життя й найвищою мірою народним добутком”.
Пушкін правдиво зобразив те середовище, у якій живуть головні герої його роману. Автор точно відтворив атмосферу міських дворянських салонів, у яких пройшла молодість Онєгіна. Згадаємо, як Пушкін описує перший вихід Онєгіна у світло:
Він по-французькому зовсім
Міг висловлюватися й писав;
Легко мазурку танцював
И кланявся невимушено;
Чого ж вам більше? Світло вирішило,
Що він розумний і дуже милий. На мій погляд, такого роду ідеали були властиві ще панській Москві часів А. С. Грибоєдова, описаної в комедії “Горі від розуму”. Що ж це? Невже нічого не змінилося? На жаль, немає. Як і тоді, у суспільстві панує нудьга, наклеп, заздрість. Як і тоді, люди витрачають свої внутрішні сили на плітки й злість. Це й породжує порожнечу думок, холодність серць; передчасне старіння душі й постійна метушня, що панують у світлі, перетворюють життя в одноманітну й строкату, зовні сліпучу, але в той же час позбавлену змісту суєту. Давайте згадаємо, як щиро Тетяна зізнається Євгенію наприкінці роману:
А мені, Онєгін, пишність ця,
Осоружного життя мішура,
Мої успіхи у вихрі світла,
Мій модний будинок і вечори,
Що в них? Це суспільство перекручує душі людей, примушує дотримувати порядків, заведені у світлі. Саме через цього Онєгін убиває на дуелі Ленского. Адже як би душу Євгенія не протестувала проти двобою, соціальні умовності все-таки узяли гору. “І от суспільне мненье! Пружина честі, наш кумир! І от на чому вертиться мир!” – викликує Пушкін.
Світське суспільство в романі неоднорідно. Це й “світська чернь”, що перетворила пожену за модою в головний принцип життя, і в теж час коло людей, прийнятих у петербурзькому салоні Тетяни, є щирою інтелігенцією. Дуже вірно пояснює це протиріччя Юрій Лотман у своїх коментарях до роману: “Образ світла одержував подвійне висвітлення: з одного боку, мир бездушний і механічний, він залишався об’єктом обговорень, з іншого боку – як сфера, у якій розвивається російська культура, життя одухотворяється грою інтелектуальних і духовних сил, поезією, гордістю, як мир Карамзина й декабристів, Жуковського й самого автора “Євгенія Онєгіна”, він зберігає безумовну цінність”. Суспільство неоднорідно. Від самої людини залежить, прийме він моральні закони легкодухої більшості або кращих представників світла.
Сам Пушкін належав до вищих аристократичних кіл. Тому в романі він зобразив, як Євгеній Онєгін витрачає свої кращі роки на бали, театри, любовні пригоди. Однак дуже незабаром Онєгін починає розуміти, що це життя порожнє, що за її “зовнішньою мішурою” немає нічого. Але, незважаючи ні на що, цей герой коштує вище своїх однолітків. Саме це, на мій погляд, змусило Євгенія втратити інтерес до життя. Він упадає в глибоку нудьгу:
Нудьга чекала його на стражі,
И бігала за ним вона,
Як тінь иль вірна дружина.
Панська відраза до праці, звичка до волі й спокою, безвільність і егоїзм – от та спадщинаа, що Онєгін одержала від “вищого світла”.
Провінційне суспільство з’являється в романі карикатурою на вище світло. Одна поява пари Скотининых на іменинах Тетяни змушує читачів сміятися крізь сльози. Адже ці герої вже не перший раз з’являються на сцені. За 50 років до появи на світло “Євгенія Онєгіна” ця пара було висміяно Фонвізіним. Таким чином, Пушкін показує, що за строк, що відокремлює сучасну Пушкіну провінцію від провінції, описаної Фонвізіним, нічого не змінилося.
Представниками провінційного суспільства є сімейства Ларіних і Ленских. Пушкіна ретельно описує їхнього захоплення, те, як вони звикли проводити час. Вони не читали книг і жили в основному пережитками старовини. Пушкіна, розкриваючи характер батька Тетяни, писав:
Батько її був добрий малий, У минулому столітті запізнілий; Але в книгах не видал шкоди; Він, не читаючи ніколи, Їх почитав порожньою іграшкою… Таке була більшість представників провінційного суспільства. Але на тлі цієї глухої поміщицької провінції автор зображує “милу” Тетяну, із чистою душею, добрим серцем. Чому ця героїня так несхожа на своїх близьких, на сестру Ольгу, адже виховувалися вони в одній сім’ї? Насамперед тому, що Тетяна багато читала, їй подобалося бродити серед дібров, мріяти, “вона любила на балконі попереджати зорі схід, коли на блідому небокраї зірок зникає хоровод…” Глибокою основою образа Тетяни є народності. Саме це допомогло їй перемогти вище світло, і в цій перемозі – стан перемоги духу народності над усім йому конфронтуючої. Весь милий для Пушкіна вигляд Тетяни зближений з винятково поетичної, позбавленої екзотики, російською природою. Звідси й виникає характерне протиставлення сільського життя героїні, повної тихих і поетичних принадностей, світській суєті, де героїня змушена носити маску холодної й чемної ввічливості. Бєлінський писав: ” Природа створила Тетяну для любові, суспільство перестворило її”. На мій погляд, це не так. Потрапивши у світське суспільство, вона залишилася тією же чистою й піднесеною Таней, відданій селу, своїй полиці із книгами, спогаду про свою няньку:
Тетяна дивиться й не бачить, Волненье світла ненавидить; Їй задушливо тут… вона мрією Прагне до життя польовий,
У село, до бідних селян,
У відокремлений куточок…
Бєлінський уважає, що життя Тетяни – страждання, тому що весь її вигляд, її почуття й думки суперечать навколишнім її миром. Пушкіна “умів торкнутися так багато чого, натякнути про настільки многом, що належить винятково до миру російської природи, до миру російського суспільства”, – відзначав Бєлінський у критичній статті. Я думаю, що із цими словами критика погодяться всі, адже ніхто, крім Пушкіна, не вмів так барвисто описати життя російського суспільства на настільки цікавій стадії розвитку. І я повністю згодна з Бєлінським, що вважав “Євгенія Онєгіна” енциклопедією російського життя. Роман А. С. Пушкіна вплинув на сучасну йому й наступній літературі. “Нехай іде час і приводить із собою нові потреби, нові ідеї, нехай росте російське суспільство й обганяє “Онєгіна”: як би далеко воно не пішло, але завжди буде воно любити цю поему, завжди буде зупиняти на ній виконаний любові й подяці погляд”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)