Роман Івана Багряного “Сад Гетсиманський’ возвеличення відважних і чесних
Роман Івана Багряного “Сад Гетсиманський” – возвеличення відважних і чесних
Коли з тривогою і захопленням читаєш сторінки біографії Івана Багряного і тихою нечутною ходою бредеш вулицями Харкова повз “фабрику-кухню” – в’язницю по вулиці Чернишевській, а потім уява переносить нас у табори Далекого Сходу, і радієш, що в’язень тікає із заслання і повертається до рідної Охтирки; але за доносом його знову заарештовують і відправляють до харківської в’язниці на Холодній Горі, де письменник перебуває понад два роки,
Чому “Сад Гетсиманський”? І знаходимо відповідь у тому, що автор використовує біблійний матеріал – і заголовок, і епіграф, і згадування Каїна та Авеля, і використання євангельських цитат. Відомо, що за біблійною легендою, у саді Гетсиманському, де молився Ісус, його зрадив, передавши охороні, Іуда Іскаріот. У часи жахливих сталінських репресій у “сад Гетсиманський” перетворилася уся країна, у якій панували продажність, відступництво,
Одвічну проблему боротьби добра і зла автор вирішує у романі через гірку долю Андрія Чумака, що намагається пройти через усі тортури в’язниці й лишитись людиною. Він дивується, як-то ця в’язниця змогла зібрати у своїх камерах 340 чоловік з вищою освітою, людей різних національностей, не контрреволюціонерів, а тих, хто вірив у соціалістичні ідеали. І партійні діячі, і слідчі, професор марксизму-ленінізму, навіть той інженер, що проектував цю тюрму. Жах! Жах і здивування, як же таке могло трапитись? І розпочинається боротьба двох таборів – в’язнів і слідчих. Одним із найжорстокіших слідчих є українець “козацького славного роду” Донець. А за маскою співчутливості наглядача Мельника приховується кат, який після розстрілу добиває ломиком ще живих жертв. А особливо огидною з’являється перед нами енкаведистка майор Нечаєва, яка з люттю, з ненавистю, з презирством дивиться на юнака. Для них людина – “пшик”, ніщо, комаха, “дірка від бублика”.
Серце завмирає, коли перегортаєш сторінки своєрідного путівника – довідника в’язниці: побут, звичаї, жаргон, взаємини між заарештованими, допити, тортури, брудна лайка… і, коли людина потрапляє на “малий” і “великий конвеєр”, то вона ламається, перетворюється на макет, привид.
Але ж Андрій Чумак, витримавши всі знущання, вистояв, зберіг силу волі, гордість, мораль справжньої людини. “Сатаною безрогою”, “чортом”, “маніяком” називають хлопця кати. Нескорений Андрій у справді нелюдських умовах перетворюється на суддю, який виносить вирок своїм мучителям: “Мені вас жаль. От ви нас роздавлюєте, а вам і в голову не приходить, що це ж ви самі себе роздавлюєте… Я говорив вам про мільйони. Так, нас мільйони. Мільйони, ім’я яким – нарід!.. І ви його роздавлюєте, бродите черевиками по нашій крові… Ви нас розчавите, але самі ви ніколи не матимете щастя. Ми вас переслідуватиме мо все ваше життя, цей наш крик, наша кров переслідуватиме вас все життя…” Всупереч всім страхіттям і залякуванням Андрій бунтує проти системи, причому переконано і свідомо.
Болісно розмірковує Андрій про зраду. Він впевнений, що ні брати, ні сестра, ні наречена Катря не могли сотворити це. Душевні муки героя не можуть убити його віри в рідних.
Зрада і помста, як дві нерозлучні подруги. Помста – вона одвічний супутник боротьби між добром і злом. Ця проблема надто хвилює Івана Багряного. Якщо Григорій Многогрішний у “Тигроловах” тікає зі спецешелону з думкою про необхідність жити, вижити, щоб або вмерти, або відплатити своєму мучителю майорові Медвину, який зі скаженою люттю вивертав хлопцеві суглоби, виламував ребра, бив межи очі, то Андрій Чумак – і невинна жертва сталінського режиму, і сильна особистість, яка зрозуміла “правила гри” тоталітарної системи і використала їх проти неї самої в особі слідчих. “Хто підняв палку, нехай спробує її на собі”, – думає Чумак. Письменник переконаний, що сильна особистість може обійтися без помсти, приглушивши в собі всі незліченні кривди і образи. Вивчивши “правила гри”, Андрій робить так, що кат і жертва опиняються в одній в’язниці, та це не перемога, бо на зміну цьому катові може прийти ще більш жорстокий і підступний.
Отож, у романі “Сад Гетсиманський”, який звеличує відважних і чесних, Іван Багряний бачить Україну, побудовану не “тюрмою і кулею”, а гармонією, правдою і добром.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)