Роль “Руської трійці” у національному духовному відродженні
Процес народження нової літератури проходив і в Наддніпрянській Україні загарбаній австрійцями в 1772 році. Тут раніше, ніж у Росії, було скасовано кріпосництво (1848 р.), та становище трудящих від цього істотно не поліпшилося. Не стерпним був і національний гніт. Австрійці в Галичині діяли руками польський панів, на Буковині – румунських, на Закарпатті – угорських. Українців полонізували, румунізували, мадяризували. І от тоді, коли здавалося, що гинуть останні добутки української культури, на царині духовного розвитку назавжди мас запанувати
У 1832 році, на другому курсі філософського відділу, М. Шашкевич познайомився і зблизився з Яковом Головацьким, який теж став його однодумцем, невдовзі до них приєднався й Іван Вагилевич. Діяльність цього гуртка
До трійці ентузіастів приєдналися інші. Мовознавчі студії, історії України, збирання фольклору – такою була програма цих студентів патріотів. На ознаку відданості народові кожен свій твір вони підписували Іменами: Маркіян Шашкевич – Руслан, Іван Вагилевич – Далібор, Яків Юнацький – Ярослав, Григорій Ількевич – Мирослав. При вступі гуртківці давали клятву “чесним словом протягом усього життя працювати на користь народу Відродження національної культури”.
1833 року молоді патріоти уклали рукописну збірку “Син Русі”, у якій виразно звучав заклик до єднання народних сил, до національного пробудження:
Разом, разом, хто сил має, Гоніть з Русі мраки тьмаві, Зависть най нас не спиняє, Разом к світлу, другі жваві!
Правдиве розуміння ролі народу, бадьорий, мужній тон характерні для збірки “Син Русі”. Цю збірку, пройняту волелюбними ідеями, не пощастило надрукувати, проте це не спинило ентузіастів. Львівський студентський гурток не полишив моїх намірів. Учасники його готують нову збірку: збирають народну творчість, досліджують печери в Карпатах, зав’язують контакти з діячами культури інших народів.
Цензурні й політичні репресії не зламали наполегливості Шашкевича та його однодумців; ентузіасти не припинили своєї діяльності. 1836 року вони підготували до друку нову збірку, відому під назвою “Русалка Дністровая”. Щоб обійти цензуру, Я. Головацький пішов на “хитрощі”: він відіслав рукопис до Будапешта, до одного зі своїх знайомих – письменника-серба Ю. Петровича, акційного діяча національного відродження. У кінці 1836 року книжку було надруковано і 900 примірників було надіслано до Львова. І хоча значна частина : була конфіскована жандармами, решта врятованих примірників розійшлася. З величезною швидкістю і підносила дух народу, збуджувала його соціальну й і національну свідомість, зміцнюючи віру, що рідне слово не загине.
“Русалка Дністровая” кликала до єднання галичан зі співвітчизниками з “далекої України”, які “один другому брат”. Її автори вірили, що “свободоньки пора” неминуче настане.
Усупереч прищеплюваній шляхетсько-польській культурі представники галицького відродження кликали всі чесні серця: “Свою пісню заспіваймо”, відродімо й розвиньмо, виплекаймо рідну українську культуру. Збережімо її від ворожих зазіхань.
“Русалка Дністровая” мала винятково важливе значення в справі націоно культурного відродження на західно-українських землях. В умовах жорстокого національного гноблення упорядники альманаху виступили із захистом прав народу на існування, на свою мову, культуру. Це був сміливий заклик єднання народу, гнобленого і розчавленого, заклик до національного розвитку прогресивних і демократичних сил.
Відомий чеський вчений Ян Коллар казав: “Не тоді, коли очі сумні, а руки діяльні, розквітає нація”. Цей вислів було обрано своєрідним епіграфом альманаху “Русалка Дністровая”. А укладачі його – так звана “Руська трійка” М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич дійсно жили, керуючись цим принципом. І їхня культурна, громадська, літературна та наукова діяльність – тому підтвердження.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)