І в цей весняний день князь Андрій був теж дубом. З учнівського твору Рядки, узяті як епіграф, звичайно ж, викликають посмішку. Але в них викладена повна правда про роль пейзажу в романі Л. М. Толстого “Війна і мир”. У цей весняний день його сіятельство Андрій Миколайович Волконський дійсно був дубом. Якщо сказати інакше: дуб був князем. І нічого образливого для дуба в цьому немає. Герої “Війни і миру” повсякчас порівнюються з тваринами, а тварини – з людьми. Схожа на білочку молода Ліза Волконська, на котенятко, що обіцяє стати гарненькою
кішечкою, – юна Соня… “Врозуміть мені цього ведмедя”, – просять за П’єра Безухова. Вовк, загнаний на полюванні, повертає свою лобату (саме лобату) голову, як “хворий грудною жабою” – власне людським захворюванням. Однаково верещать в азарті собаки і чарівна Наташа Ростова… Письменник не використовує ці порівняння як засіб сатири – просто це його погляд на світ. Для Толстого люди – така ж частина природи, як тварина, дерево, птах… І, отже, підкоряються вони тим самим законам. Що ж бачить у природі Толстой? Насамперед, вічну мінливість і вічне життя, що і є істиною. Низьке
некрасиве небо над Праценською горою відкриває князю Андрію порочність і гріховність прагнення до слави і влади. Зарічні далечіні відкривають Миколі Ростову в день його першого бою протиприродність людської ворожнечі і кличуть його з цього диму і дивної суєти туди, де все так спокійно і зрозуміло. Будь-якому толстовському герою в кращі хвилини можуть відкритися небеса і зробити його співпричетним вічності. Природа вмішає в себе людину, тому що вона більше, ніж просто тло, на якому розгортається дія: вона діє і сама, підкоряючи собі душу і волю особистості. Місячна ніч у Отрадному така чарівна не тому, що на неї дивляться Наташа і князь Андрій. Навпаки, саме вона і полонить, змушуючи зрозуміти, що життя не кінчається в тридцять років. Святочна ніч наділяє смиренну і боязку Соню своєю казковою відвагою. Є в толстовських пейзажах одна особливість – ворожість до хвойних дерев. У природі бачить Толстой великий закон мінливості людського життя. “Щоб жити чесно, потрібно починати і кидати, і знову починати і знову кидати, і вічно боротися і втрачати. А спокій – душевна підлість”.! як природа вмирає, щоб відродитися знову до нового етапу свого життя, так і людина повинна “струсити” з себе “листя” минулих думок і почувань, щоб розцвісти знову з новою духовною весною. Таким чином, пейзаж у романі “Війна і мир” – ще одна “дійова особа”, що зберігає в собі авторські уявлення про істину і простоту. “І немає величі там, де немає простоти і правди” (Лев Толстой).
(2 votes, average: 3.50 out of 5)