Риси інтелектуального роману у творі Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея”
Багатьом роман Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грея” видається незрозумілим. Звісно, до недавнього часу творчість письменника інтерпретували не зовсім адекватно: естетизм літературознавці розглядали як явище чуже, більше того – аморальне. Між тим, творчість Оскара Уальда, проаналізована уважно, дає відповіді на питання, що турбують людство з часів його народження: що таке краса, яка її роль у становленні особистості, чи є краса основним і доконечним мірилом щастя і гармонії?
Оскар Уайльд був одним із найяскравіших парадоксалістів
Ідеолог “нового геодонізму”,персонаж роману “Портрет Доріана Грея” стверджує: “Мені подобається сцена, бо на ній більше правди, ніж у житті”. Звісно, для письменника “мистецтво – абсолютна істина”, а для поета “існує тільки один час – мить художньої творчості, тільки один закон – закон форми, тільки одна країна – країна краси, віддалена від реального світу”. Передмовадо роману, яка складається з двадцяти п’яти афоризмів, дублює постулати теоретичних
Справжній естет у романі – художник Безіл Холлуорд: його творчість є виразником ідеального уявлення про Прекрасне. Безіл – людина обрана, бо не всі можуть бачити в прекрасному лише красу. Він не бере участі у світському житті, у нього немає родини, він повністю віддає себе служінню мистецтву. Він порядна, благородна людина, що має чисту невинну душу. З іронією лорд Генрі зазначає, що талановиті люди у повсякденному житті нецікаві, іноді навіть нудні, тому що реальна сфера їхнього існування – творчість.
Портрет, створений Безілом, не був відображенням особистості Доріана Грея, він був втіленням того ідеалу, який митець шукав усе своє життя. Звідти відмова виставити портрет на продаж: “Я віддав йому надто багато від самого себе”. На думку художника, доля людей фізично або духовно досконалих найчастіше нещасна. Дар богів, що б він не являв собою – інтелект, талант, красу, – завжди повинен бути оплачений стражданнями дароносців. Для Безіла створення портрету було теж своєрідним даром: “Зустріч із Доріаном ніби дала мені ключ до чогось нового у мистецтві, відкрила мені нову манеру письма”. Фізична досконалість юнака стала для художника тією формою, яка допомогла передати духовний зміст його творчих пошуків. Портрет – суто естетичне явище, його творець – особистість, яка не втратила до кінця життя ані часточки своєї духовності. Отже, якщо мистецтво не має нічого спільного із життям, то митець не повинен бути моралізатором. Для митця моральне життя людини – лише одна з тем його творчості, мабуть, тому, сама творчість починає нести моралізаторську функцію.
Портрет віддаляється від свого творця і припиняє належати до сфери живопису саме в той момент, коли Доріан промовляє: “Якщо б старівся цей портрет, а завжди залишався молодим! За це… за це я віддав би все на світі. Так, нічого б не пожалів! Душу віддав би за це…” Фантастичний портрет стає життям Грея, у той час як сам герой стає портретом.
Краса – це єдина позитивна якість Доріана Грея. У дитинстві він вивчав музику, умів виконувати п’єси Шопена. Але дитинство минуло – і він стає безпорадним. Під впливом скептичного лорда Генрі, своєрідного диявола-спокусника, Доріан прагне отримати від життя якомога більше задоволень. Тільки, на відміну від Безіла, задоволення Грея досить примітивні. Егоїст, якому невідомі ані співчуття, ані милосердя, ані любов, поступово деградує.
Інтелект і краса: яким чином пов’язані ці категорії у романі? Інтелектуал лорд Генрі пов’язує з красою найкраще у цьому житті: “Краса – один із видів Генія, навіть вона вища за Генія, бо не потребує розуміння”. Отже, зовнішня краса помилково пов’язується із красою моральною. Коли Генрі підштовхує красивого Доріана на шлях пізнання насолоди, напевно, підсвідомо він вірить у перемогу моралі. Цей гімн красі молодий чоловік сприймає надто примітивно. Він відмовляється від “чудового життя”, яке, на думку лорда, обов’язково становить сутність красивої людини. Заради збереження зовнішньої краси, Доріан відмовляється від своєї душі. Він цілком віддається порокам своєї епохи. Насолода, якої прагнула людина-портрет, не була насправді душею: тільки задоволення фізіологічних потреб.
Загубивши душу, Доріан стає рабом портрета. Відчай, страх раптово охоплюють “прекрасного принца”. Грей намагається знищити все те, що набуло якостей дзеркала, що відображає моральну деградацію героя. Фінал твору трагічний і оптимістичний водночас. Портрет не загинув, смерть захопила в свій полон лише спотвореного дідуся, у якому було важко впізнати прекрасного юнака. Портрет відродився, бо він зображував не вродливого юнака, а ідеал прекрасного.
На мій погляд, письменник заперечує власну тезу про панування краси і віру в те, що краса врятує життя. Ті зміни, які відбулися із портретом, не примусили Доріана Грея замислитися над тим, як можна змінити своє життя. Він бачив огидний портрет, вбачав у ньому джерело всіх своїх проблем. Грей намагається знищити портрет, але не знищує зло, яке запанувало у його душі. Грей соромиться своєї гріховної суті, але не знає реальних шляхів виправлення своєї гріховності. Оскар Уайльд стверджував, що необхідно “бути самим собою”, у цьому полягає благо для суспільства. Фактично він мав на увазі суспільство, у якому будуть шануватися духовні, а не матеріальні цінності. Тоді стає зрозумілим, чому письменник приділяв стільки уваги возвеличенню краси.
Людина помирає, а мистецтво вічне. Проте сам письменник і його герой, Доріан Грей, були далекими від комфортного існування у суспільстві невічних людей.
Насолода красою дарує радість, але не позбавляє від необхідності працювати над тим, щоб краса запанувала у світі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)