Ремарки в “Лісовій пісні”
Ремарки в “Лісовій пісні” допомагають глибше розкрити ідею твору, характеризують провідні образи п’єси. Вони органічно входять у поетичну будову драми-феєрії. “В сій речі і ремарки мають свій “стиль”, а не тільки “служебне значення”,- писала Леся Українка в листі до матері, Особливої сили поетеса досягає в останній ремарці, без якої годі уявити до кінця загальний оптимістичний настрій, який проймає заключні акорди твору, незважаючи на весь трагізм долі його персонажів.
“Лукаш починає грати. Спочатку гра його сумна,
Вітер збиває білий цвіт з дерев. Цвіт лине, лине і закриває закохану пару, далі переходить у густу сніговицю. Коли вона трохи ущухла, видно знов зимовий краєвид з важким навісом снігу на вітах дерев. Лукаш сидить сам, прихилившись
Урочистий спів людського кохання^деремагає важку зиму.
Могутній струмінь ліризму затопив “Лісову пісню”. Лірик раг ехсеїіепсе, Леся Українка в цьому творі чисту дівочу ніжність і чуйність людських сердець, красу найтонших почуттів, величну мрію про щастя волі, кохання, про віддавання своєї душі людям протиставила черствості, грубості й брутальності, байдужості до краси, властивих Килині, зрадливості й байдужості до страждань всього сущого, характерних для Того, що греблі рве. І в цьому виявилося не тільки велике, ніжне жіноче серце самої поетеси, а й її протест проти опошлення й зведення людини до рівня тварини з звірячими, хтивими інстинктами. Це було слово великого гуманіста на захист людини, слово віри у велике покликання людини, в її краще майбутнє.
Протягом 1908-1913 років в українській літературі з’явилося кілька визначних творів, в яких широко використані народні перекази, пісні, казки, піднесені до рівня психологічної драми й перейняті великою любов’ю до людини. Це “В неділю рано зілля копала…” Ольги Кобилянської, “Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського, драматична поема Олександра Олеся “Над Дніпром (Весняна казка)”. В цей же час Гнат Хоткевич створює свою “Камінну душу”.
За ідейними і худонньо-стилістичними ознаками найближчі до “Лісової пісні” повість Кобилянської і “Тіні забутих предків” Коцюбинського. З повістю Кобилянської “Лісову пісню” споріднює світ великої сили людських почуттів, безкомпромісних і рівноцінних самому життю. Це не означає, однак, що герої “Лісової пісні” наділені такими ж характерами, як і герої повісті “В неділю рано зілля копала…” Ідеться лише про загальну гуманістичну ідею обох творів і вміння народну легенду розробити п плані глибокої психологічної драми.
До казкових образів звертався й О. Олесь, який у ці роки вагався між реалізмом і впливами декадентської літератури. Леся Українка з усіх сучасних їй поетів, виключаючи, звичайно, Івана Франка, лише одного Олеся вважала за серйозного “суперника”, позначеного великим ліричним талантом. Як згадував К. Квітка, вона “при виході першого тому віршів Олеся сказала, що він випередив її яко ліричний поет, і при тім не зажурилася і сказала тільки, що їй вже писати ліричних віршів не варто. Розуміється, писала вона і далі ліричні вірші, як бувало натхнення, а що стала їх писати менше, то се через перелом творчості і зрослий нахил до драми, який визначився далеко раніше появи віршів Олеся” 2. В одному з листів до матері Леся Українка писала: “Олесь нехай потішиться – він же раніше надрукував свою фантастичну драму – чого ж йому ще? А історію Мавки може тільки жінка написати. От дон Жуана я йому “перебила”, ну, та хто ж йому винен?”
Леся Українка була дуже поблажлива до недоліків твору Олеся і підкреслювала, насамперед, те позитивне, що було в ньому. Як свідчив К. Квітка, вона у весняній казці “Над Дніпром” “знайшла незвичайну глибину романтизму і творчість, випливаючу з оригінального джерела, незвичайну оригінальність форми деяких місць; особливо їй подобалась друга частина, сцена наймання русалки у мамки, приходу селян то-Що… Прочитала сю річ скоро після того, як написала “Лісову ПІСНЮ” і казала, що Олесь її упередив і що враження “Лісової пісні” буде значно ослаблене” 2. Проте Леся Українка не могла Обійти і того, що твір Олеся не витриманий до кінця в стилі ролі, штики, що вся казка виявляється сном і що все закінчується іуже буденно. “…Вона дуже була недогоджена,- говорить далі Квітка,- що ся річ зіпсована закінченням, яке дуже розхоло-і, і. ус публіку або запевняє її, що сам не марновірний. Збирала-І і навіть написати Олесеві пораду, щоб викинув сей кінець ) Другому виданні” 3. Невідомо, чи Леся Українка писала Олепі. бо у перевиданні він залишив свій твір без змін.
V творі Олеся Лесю Українку приваблював романтизм, хоч п і погадів Квітки можна зрозуміти, що поетеса вважала романні їм ( Ілеся запізнілим романтизмом 30-х років минулого сторічнії і шкодувала, чому казка Олеся не з’явилася в свій час.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)