Рецензія на оповідання А. Солженицына “На зламах”
Рецензія на оповідання А. Солженицына “На зламах” Підійшло до кінця 20-е сторіччя, що було відзначено трагічними подіями, що вплинули на життя країни й на судь-би живучих у ній. Століття революцій, воєн, зламів, катаклізмів, так по праву може бути охарактеризоване століття Хх-Ый. Багато письменників напористо вступали в литерату-ру наприкінці 70-х початку 80-х років, але мало хто залишився. Хоча є й нині жи-вущие сучасні письменники, що ввійшли в історію вітчизняної словесності другої половини нашого століття. Їх при-сутствие в літературі як
В 1994 році він вернувся в Рос-Цю зі змушеної еміграції. Його творчий шлях особливо в жанрі публіцистики триває. Зараз він явно дуже багато чого уточнює на своєму шляху самопізнання, роздумів про прийдешню облаштованість Росії
Письменник інакше підходить до трактуванню
Мою увагу залучив ” двухчаст-ный” оповідання Солженицына “На изло-мах”, надрукований у журналі “Новий мир” в 1996 році. У ньому автор зумів дати відповідь на питання читачів про зміст буття, вторгшись у нервовий епіцентр дійсності, реально оцінивши що проис-ходит. Солженицын називає оповідання “На зламах”, що значить у момент самих крутих соціально-історичних зрушень, у самі критичні мінути особистого й суспільного існування. Так, зненацька, одним з героїв оповідання стає талановитий діяч отечест-венного ВПК, промисловий заправила, що зумів устояти не тільки в часи колишні, але й у часи нові не дати загинути своєму дітищу заводу
Інший герой, більше молодої, досяг-ший висот фінансового Олімпу. Він глава великого провінційного банку, що хочуть повалити конкуренти, використовуючи всі можливі засоби, аж до замаху на життя Олексія. У минулому цей різнобічно обдарований Толковянов “вздорил” з державою, а тепер змушений іти просити в нього захисту. Чи знайде? Обоє персонажа для Солженицына втілення національної талановитості й завзятості, непоказної любові до країни, що вони могли б і покинути, пото-му що ніде не пропали б, так тільки не лежить серце до “закордону”. Хочеться, щоб тут було гарно, та й честолюбства досить, щоб не миритися з унижени-їм втечі
Обоє не бажають уступати навіть у самих важких умовах, у яких змушені в силу споконвічної російської плутанини