Пушкін і Ахматова
Говорячи про любовну лірику Ахматової, не можна не сказати кілька слів про почуття самої поетеси, про її
Кумирах, про предмети її замилування.
И одним з неоскудневающих джерел творчої радості й натхнення для Ахматової був Пушкін. Вона
Пронесла цю любов через все своє життя, не побоявшись навіть темних нетрів літературознавства, куди входила
Не один раз, щоб додати до біографії улюбленого поета кілька нових штрихів. А. Ахматовій належать
Статті: “Остання казка Пушкіна (про “Золото петушке”)”, “Адольф” Бенжамена
“ПРО “Кам’яному дст” Пушкіна”, а також роботи: “Загибель Пушкіна”, “Пушкін і Невське узмор’я”, “Пушкін в 1828
Року” і ін.
В “Вечорі” Пушкіну присвячений вірш із двох строф, дуже чітких по малюнку й тремтливо-ніжних по
Інтонації.
Любов до Пушкіна збільшувалася ще й тим, що по збігу обставин Ганна Ахматова – царскоселка, її
Отрочні, гімназичні роки пройшли в Царському Селі, теперішньому Пушкіні, де й зараз кожний мимоволі
Відчуває незникаючий пушкінський дух, немов назавжди оселився на цій вічно священній землі
Поезії. Ті ж Ліцей і небо й так само сумує дівчина над розбитим глечиком, шелестить парк, мерехтять ставки й, по-
Видимому, так само (або – інакше?) є Муза незліченним паломничающим поетам…
Для Ахматової Муза завжди – “смаглява”. Немов вона виникла перед нею в “садах Ліцею” відразу в отрочному
Вигляді Пушкіна, кучерявенького ліцеїста – підлітка, не один раз миготів в “священному сутінку”
Єкатерининського парку, – він був тоді її ровесник, її божественний товариш, і вона чи ледве не шукала з ним зустрічей.
У всякому разі її вірші, присвячені Царському Селу й Пушкіну, перейняті тією особливою фарбою почуття,
Яку найкраще назвати закоханістю, – не тої, однак, трохи відверненої, хоча й екзальтованої
Закоханістю, що в шанобливому віддаленні супроводжує посмертну славу знаменитостей, а дуже живий,
Безпосередньої, у якій бувають і страх, і досада, і образа, і навіть ревнощі… Так, навіть ревнощі! Наприклад, до
Тій красуні із глечиком, которою він любувався, оспівав і навік прославив… і яка тепер так весело сумує,
Ця ошатно оголена удавальниця, ця щасливиця, що оселилася в безсмертному пушкінському вірші!
Урну з водою упустивши,
Об стрімчак її діва розбила.
Діва сумно сидить,
Дозвільний тримаючи черепок.
Чудо! Не сякнет вода,
Виливаючи з урни розбитої;
Діва, над вічної
Струменем, вічно сумна сидить.
Ахматова з жіночою упередженістю вдивляється й у знамениту статую, що зачарувала колись поета, і в
Пушкінський вірш. Її власний вірш, озаглавлений (не без таємного уколу!), як і в Пушкіна,
“Царскосельская статуя”, дихає почуттям ураженості й досади:
И як могла я їй простити
Захват твоєї хвали закоханій…
Дивися, їй весело сумувати,
Такий ошатно оголеної.
Треба сказати, що невелике ахматовское вірш безумовно одне із кращих у вже неозорої
Зараз поетичній пушкініані, що нараховує, очевидно, багато сотень схвильованих звертань до великого
Генієві російської літератури. Але Ахматова звернулася до нього так, як тільки вона одна й могла звернутися, – як
Закохана жінка, що раптом відчула миттєвий укол нежданих ревнощів. По суті, вона не без мстивості
Доводить Пушкіну своїм віршем, що він помилився, побачивши в цій сліпучій стрункій красуні з
Оголеними плечима якусь вічно сумну діву.
Вічний смуток її давно пройшла, і от уже біля сторіччя вона потай радується й веселиться своєї воістину
Рідкісної, избраннической, завидної й безмірно щасливій жіночій долі, дарованої їй пушкінським словом і
Ім’ям…
Як би те не було, але любов до Пушкіна, а разом з ним і до іншим різноманітного й з роками всі
Культурним традиціям, ЩоРозширювалися, у великому ступені визначала для Ахматової реалістичний шлях
Розвитку. Щодо цього вона була й залишилася традиционалисткой.
В обстановці бурхливого розвитку різних послесимволистских плинів і груп, відзначених тими або іншими
Явищами буржуазного модернізму, поезія Ахматової 10-х років могла б навіть виглядати архаїчної, якби її
Любовна лірика, здавалося б, така інтимна й вузька, призначена Їй і Йому, не придбала в кращих своїх
Зразках того загальнозначущого звучання, яке властиво тільки щирому мистецтву.