Протиставлення життєвого вибору в долі синів Тараса (за повістю М. Гоголя “Тарас Бульба”)
У повісті М. Гоголя “Тарас Бульба” перед нами постає героїчний світ запорозьких козаків. Волелюбні, горді, мужні і сильні духом, козаки, як билинні богатирі, стають на захист Батьківщини і православної віри. Немає нічого цінніше для них, ніж “узи товариства” і обов’язок честі перед Вітчизною.
Трагічна історія життя і смерті Тараса та його синів, Остапа й Андрія, зображена Гоголем на тлі боротьби запорожців із поляками.
Наша перша зустріч з синами Тараса відбувається в той момент, коли вони повертаються додому з бурси. “Остап
Обидва мріяли вони про звитяжні подвиги, про те, як поїдуть з батьком на Січ. Але поки здійснювали лише набіги на сусідні сади. Якщо попадався Остап, то ніколи, лежачи під різками, не видавав своїх товаришів. За цей любили та поважали його в бурсі. Андрій же, хоча часто керував набігами, як міг викручувався, щоб уникнути покарання.
Ніщо не залишало глибокого сліду в душі Остапа, поки він вчився. Думки про майбутні битви й звитяжні подвиги займали його розум і серце. У душі ж Андрія, який “мав почуття трохи активніші й більш розвинені”, знайшлося місце і для першої любові: ніяк не міг забути він потім свою зустріч з прекрасною полячкою.
Збулася мрія – потрапили сини Тараса на Січ. Як рівних прийняли їх там. Швидко завоювали вони повагу товаришів, оскільки виділялися “між іншими молодими своїм завзяттям та удачливістю у всьому”. Недовго довелося чекати парубкам свого першого бою. Не підвели вони свого батька, витримали випробування. Остап був обачний в бою. Тарас, який уважно спостерігав за синами, казав: “О, та з нього буде з часом добрий полковник! їй-богу, добрий буде полковник, та ще такий, що й батька заткне за пояс!” Андрія, навпаки, бій п’янив, парубок весь поринав у “музику мечів і куль”. Ні про що не думав він, врізаючись у гущу ворогів. І про нього тепло відгукувався Тарас: “І це добрий, ворог би його не взяв, вояка; не Остап, а добрий, добрий вояка”.
Але не виправдав надій Тараса молодший із синів. “Добрим воякою” став, але не в запорозькому війську, а в польському. Зрадив він своїх товаришів, батька й віру. Зрадив заради своєї любові до панянки. “Немає в мене нікого! Нікого, нікого! Вітчизна моя – ти… І все, що тільки є, продам, віддам, погублю за таку вітчизну…”
Різні дороги вибрали Остап і Андрій. І смерть їх була різною. Андрія, як собаку, убив Тарас, не пробачив синові зради й ганьби. “Я тебе породив, я тебе і вб’ю!” – виніс він свій вирок синові.
Остап же потрапив у полон до ненависних ляхів. Як не катували його, не знущалися, ні слова не промовив мужній козак. “Остап терпів тортури й катування, як велетень… нічого навіть схожого на стогін не вирвалося з уст його, не здригнулося обличчя його”. І смерть свою прийняв як личить справжньому запорожцю.
Вибір Остапа – це вибір чесного, відважного й відданого своєму обов’язку воїна. Шлях Андрія – це шлях зради, ганьби й безчестя.
Коли я читав повість, почуття і ставлення моє до Тарасових синів змінювалось. Спочатку я милувався й захоплювався обома парубками. Мені здавалося, що обидва вони стануть чудовими козаками на гордість батькові. І Андрій викликав навіть повагу тим, що і до навчання був здібний, і душу мав тонку та вразливу. Але подальші події відвернули мене від Андрія й викликали все більше захоплення Остапом. Адже Остап заради Вітчизни й товаришів прийняв мученицьку смерть, а Андрій через своє кохання зрадив і Батьківщину, і своїх товаришів.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)