“Прометей – символічний образ нескореного народу” (за поемою “Кавказ” Тараса Шевченка”)
Що ми взагалі знаємо про Прометея? Що подарував нікчемним незахищеним створінням – нам, людям, – вогонь, знання, практичні навички? Що витримав безліч випробувань, витримав муки і не скорився? Так! Але він ще й титан, обранець, посланець до людей. А ще – він втілення людського духу. Отже, не дивно, що саме цей образ давньогрецької міфології найчастіше відлунював у світовій літературі, і, мабуть, наймогутнішим відгомоном озвався у творчості Шевченка.
Шевченків Прометей волає про незнищенну жагу до життя з-над засніжених вершин Кавказу.
У Есхіла Прометей – нескорений титан, який допомагав людству. Шевченко підносить цей образ до узагальнення: Прометей в поемі уособлюється з народом, що бореться за свою свободу, волю та майбутнє.
Можливо, саме тому один із дослідників
Шевченків Прометей відстоював право всіх “малих”, “неісторичних”, “нецивілізованих” народів на свою правду в своїй хаті. Водночас вогнисте Шевченкове слово викриває й таврує будь-які вияви тиранії та агресії “великих” народів.
Шевченко судить не тільки очужілий світ, він судить усіх нас, він судить і себе. Перед нами розгортається, за словами Івана Дзюби, “метафорична картина загального стану світопорядку, хвороби суспільної природи людства”. Адже те, що дозволяв собі царизм чинити з народами Кавказу, характеризувало не лише царизм, а і якість людства взагалі. Ось чому Шевченкові оскарження царизму переростають зрештою в моторошні запитання до Бога. Прометей із землі знов повертається на небо. Він силою Шевченкового поетичного таланту знову набуває позачасовості. Він дарує нам натхнення та надію на перемогу.