Проблема робітничого руху в повісті І. Франка “Борислав сміється”
“Борислав сміється” – один із найвидатніших зорів І. Франка, нове явище в українській літературі оугої половини XІX століття. Автор змальовує зарони революційної боротьби робітників з капіталістами, демонструє зростання свідомості робітників у боротьбі за свої права та їх спроби змінити життя на краще.
Головною ідеєю твору є ідея єдності робітників у боротьбі проти гнобителів. Проведення в життя цієї ідеї пов’язується з долею героїв твору – Бенедя Синиці та братів Басарабів. Саме вони є втіленням двох напрямків робітничої
Спочатку ми знайомимося з таємним товариством робітників, члени якого збирались у хаті старого ріпника й обмірковували всі злочини та лиха, заподіяні підприємцями робітникам. Вони не намагалися діяти активно, не стояли за об’єднання всіх робітників міста. На погляд їх лідерів братів Басарабів загальна соціальна неправда складається з приватних маленьких неправд, і тому помста за кожну кривду приведе до зникнення цієї загальної несправедливості. Це був стихійний протест проти утисків та визиску.
Головний герой повісті – Бенедьо Синиця. Це “вразливий на всякий, хоть і
Кульмінаційними в повісті є картини загального робітничого страйку, під час якого почуття й переживання робітників досягають свого найвищого напруження. Робітничий Борислав на всю силу радіє і сміється: “Борислав, паночку, то ми! І на нас тепер прийшла пора посміятися над вами”.
І хоча добре підготовлений страйк був зірваний викраденням робітничої каси, та відбулося значне піднесення робітничої свідомості, були зроблені перші кроки у боротьбі за свої права, останні сторінки повісті вселяють соціальний оптимізм, віру в торжество справедливих вимог, перемогу чесної праці і чесних помислів.