Проблема морального вибору людини на війні
Можливо, через багато років люди знову повернуться до теми Великої Вітчизняної війни. Але вони зможуть відновити події, лише вивчивши документи, мемуари. Це буде потім. А зараз ще живі ті, хто мужньо встав на захист нашої країни влітку 1941 року. Ще свіжі спогади про жахи війни в їхніх серцях. Такою людиною можна назвати й Василя Бикова.
В. Биків зображує війну й людину на війні – “без прикас, без хвастощів, без лакировки, – яка вона є”. У його добутках немає пихатості, зайвій урочистості
Автор пише про війну як очевидець, як людина,
На прикладі повести Бикова “Сотників” ми розглянемо важку проблему героїчного вибору. Два головних герої, два партизани… Але як вони розрізняються по своєму світовідчуванню!
Рибалка – колишній партизан, що ризикував своїм життям не один раз. Сотників, що викликався на завдання почасти через своє самолюбство. Хворий, він не захотів розповісти про це командирові. Рибалка запитав, чому він змовчав, тоді, як два інших відмовилися, на що Сотників відповів: “Тому й не відмовився, що інші відмовилися”.
З перших рядків повести, здається, що обоє героя до самого кінця будуть відігравати позитивну роль. Вони хоробрі, готові пожертвувати своїм життям заради мети, із самого початку відчувається їх досить добре відношення друг до друга. Але поступово ситуація починає мінятися. Биків повільно розкриває характер Рибалки. Перші ознаки чогось що насторожує з’являються в сцені розмови із сільським старостою. Рибалка зібрався розстріляти старого, але, довідавшись, що не йому першому це спало на думку, тушується (“… він не хотів уподібнюватися комусь. Свої наміри він уважав справедливими, але, виявивши чиїсь, схожі на свої, сприймав власні вже в трохи іншім світлі”). Це перший штрих у формуванні образа Рибалки.
Уночі Рибалка й Сотників натикаються на поліцаїв. Поводження Рибалки – другий штрих. Биків пише: “Як завжди, у хвилину найбільшої небезпеки кожний піклувався про себе, брав свою долю у власні руки. Що до Рибалки, те який
уже раз за війну його виручали ноги”. Сотників відстає, попадає під обстріл, а його напарник біжить, рятуючи свою шкіру. І лише одна думка змушує Рибалку повернутися: він думає про те, що він скаже товаришам, які залишилися в лісі…
Наприкінці ночі партизани доходять до черговий деревеньки, де них ховає жінка з дітьми. Але й отут їх виявляють поліцаї. І знову одна думка в Рибалки: “… раптом йому схотілося, щоб першим піднявся Сотників. Усе – таки він поранений і хворий, до такому ж саме він кашлем видав обох, йому куди з більшою підставою годилося здаватися в полон”. І вибратися з горища його змушує лише страх перед смертю. Штрих третій.
Самим же яскравим, змістовним епізодом є сцена допиту. І як же розрізняється поводження героїв!
Сотників мужньо терпить катування, але навіть думка не промайнула в його голові про те, щоб зрадити товаришів. Сотників не боїться ні смерті, ні своїх мучителів. Він не тільки намагається взяти на себе провину інших і тим урятувати їх, – для нього важливо гідно вмерти. Його головна мета – покласти душу “за други своя”, не намагаючись купити собі благаннями або зрадництвом неварте життя
А Рибалка? Із самого початку допиту він лабузниться перед слідчим, охоче відповідає на питання, хоча й намагається прибрехати. Рибалка, що завжди колись знаходив вихід з будь-якого положення, намагається перехитрити ворога, не розуміючи, що, уставши на подібний шлях, він неминуче прийде до зрадництва, тому що власний порятунок уже поставив вище законів честі, товариства. Виявившись у безвихідній ситуації, Рибалка перед особою неминучої смерті злякалася, віддавши перевагу звіриному життю людської смерті.
Коли слідчий Портнов пропонує йому стати поліцаєм, Рибалка замислюється над цим. “Крізь хвилинну розгубленість у собі він раптом ясно відчув волю, простір, навіть легкий подув свіжого вітру в поле”. Він став плекати надію на те, що йому вдасться бігти. У підвалі герої знову зустрічаються. Рибалка просить Сотникова, щоб той підтвердив його показання. У його голову прокрадається ганебна думка: “… якщо Сотників умре, то його, Рибалки, шанси значно покращаться. Він зможе сказати, що вздумается, інших тут свідків ні”. Він розумів всю нелюдськість своїх думок, але те, що йому від цього буде краще, затьмарювало всі “проти”. Рибалка утішав себе тим, що, якщо вивернеться, розрахується за життя Сотникова й за свої страхи.
И от наступає день страти… Разом з партизанами на шибеницю повинні піти й ні в чому не винні люди: жінка, що вкривала їх, сільський староста, єврейська дівчинка Басячи. І тоді Сотників приймає єдине вірне для себе рішення. На щаблях шибениці він зізнається в тім, що є партизаном, що це він минулою ніччю ранив поліцая. Рибалка ж повністю розкриває свою сутність, роблячи розпачливу спробу зберегти своє життя. Він погоджується стати поліцаєм… Але це ще не все. Рибалка переступає останню грань, коли власноручно вбиває свого товариша.
Фінал повести. Рибалка вирішує повіситися. Його мучить совість, що він не зміг заглушити. Рятуючи себе, він не тільки стратить колишнього товариша – у нього не вистачає рішучості навіть на иудину смерть: символічно, що повіситися він намагається у вбиральні, навіть у який – те мить майже готова кинутися головою вниз – але
не вирішується. Однак духовно Рибалка вже мертвий (“И хоча залишили в живих, але в деякім відношенні також ліквідували”), і самогубства однаково не врятувало б його від ганебного клейма зрадника.
Але навіть отут Биків показує нам, що каяття не було щирим: вирішивши вмерти, Рибалка не може розстатися з настільки коштовної для нього життям, заради якого він зрадив саме святе – військову дружбу й свою честь.
Герої Василя Бикова викладають нам уроки честі, мужності, людяності. Людина завжди повинен робити вибір – війна робить цей вибір трагічним. Але суть залишається тієї ж, вона не міняється, тому що улюблені герої Бикова випливають лише заклику свого серця, надходять чесно й шляхетно. І тільки тоді людини можна назвати “героєм” у найкращому змісті цього слова.
“Ніяка людина… не може бути засобом або знаряддям ні для блага іншої особи, ні для блага цілого класу, ні, нарешті, для так званого загального добра”, – писав Володимир Соловйов. На війні люди стають саме таким засобом. Війна – це вбивство, а вбивати – значить порушувати одну із заповідей Євангелія – убивати аморально.
Тому на війні встає ще одна проблема – зберегти людське достоїнство. Однак многим допомагає вижити, залишитися сильним духом і віруючої в гідне майбутнє саме ідея – ніколи не зрадити власних принципів, зберегти в собі людяність і моральність. І якщо людина сприйняла ці закони як ціль свого життя й жодного разу не порушив їх, жодного разу не ” поклав совість у кишеню”, те йому легше буде вижити на війні. Прикладом такої людини є герой повести В’ячеслава Кондратьева “Сашка”.
Він, буваючи в сложнейших ситуаціях, нерідко вставав перед найтяжким вибором, але завжди залишався людиною й вибирав моральність.
Сашка живе чесно, так, щоб “людям в очі подивитися не соромно було”. Він чуйний, людяний, готовий іти на смерть, якщо це допоможе іншому. Доказом цих якостей Сашки є всі його вчинки.
Наприклад, заслуговує глибокої поваги те, що він поліз під кулі, щоб дістати ротному валянки, співчуваючи своєму командирові, якому доводиться ходити в мокрих чоботах: ” Для себе нізащо б не поліз, пропади пропадом ці валянки. Але ротного шкода!”
Сашка вважає себе відповідальним і за товаришів по роті. Для цього він знову ж ризикує.
Герой повести великодушно рятує від неприємностей можливо, і трибуналу – і свого запального, але чесного й гарного товариша лейтенанта Володьку, приймаючи його провину на себе.
Дивно наполегливо й чесно тримає Сашка слово. Він ніяк не може порушити дане їм обіцянка. “Пропаганда”,- буркоче німець. “Яка тобі пропаганда! – обурюється Сашка. – Це у вас пропаганда! А в нас правда”. Сашка обіцяв, що листівка, у якій сказане, що радянське командування гарантує життя, харчування й людське звертання німцям, що здалися в полон, – правда. А раз сказав, Сашка зобов’язаний виконати своя обіцянка, як би складно це не було
Саме тому він порушує наказ комбата, не розстрілявши німця, що відмовляється давати показання, а невиконання наказу веде ктрибуналу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)