Про людське щастя
Шкільний твір на тему “Філософські роздуми Г. Сковороди” Яке воно, де його шукати? Це відчуття завжди спогодує про себе спокоєм і незвичайним хвилюванням серця. Кожний уявляє птаха щастя по-різному, а Г. Сковорода своїми діями ми допомагає збагнути шляхи і способи його досягнення. Великий любомудр розуміє щастя у самопізнанні, а доказ у відповіді до ченців: “Я стовпотворіння умножати собою ту… Світ мене не впіймає”. Григорій Савич Сковорода. Видатний український письменик, філософ і педагог, обстоював права трудового народу нЖ
Щоб ширше й яскравіше пени свої роздуми про найважливіше відчуття, Сковорода дає філософські погляди у своїх безсмертних творах. В основу байки “Пчела и Шершень” покладена думка “сродної” праці, яка поєднує любе людині заняття із загальним. Споріднене діло с справжнім щастям, коли природа сприяє. Притча-оповідь Невдячний Еродій” розповідає про велику роль природних на-ін людини у вихованні та навчанні: “Сокола досить швидко Нйнчиш літати, але не черепаху”. Природа допомагає виявити духовні якості, за якими Сковорода навчає судити про неї людину в притчі “Вбогий Жайворонок”, яка виголошує основою життя здорову душу. Мандрівний філософ закликає до гуманності, без якої висохне найважливіше джерело людського щастя – любов до людей і природи, любов до прекрасного, до навчання і духовного збагачення. Заповіді справедливості, добра, Людяності і працьовитості шінходять відгук у серцях сучасників, бо прокладають шлях до справжнього щастя, якого прагне кожна людина. Філософові твори Сковороди – це великі надбання української літератуя а голос великого письменника стає “чистішим і звучнішичним часом, у віках”. Робота приносить суспільству матеріальне і духовне багатоство. Смисл життя – працювати за покликанням, за нахилом іі обдаруванням, виконувати посильну й доступну йому працю. Тільки тоді всі люди будуть щасливими. Цінність життя – “пріродна” праця. Цю ідею Сковорода проводить у байках “Собака и Кобила”, “Кукушка и Косик”. Особливо виділяється твір “Пчела и Шершень”. Бджола за покликанням збирає мед. А без роботи вона не мислить свого життя це природно, на думку автора. Люди ж типу Шершня – це паразити, – прагне довести Сковорода. Вони живуть крадіжкою чужого для того, щоб “їсти, пити”. В образі Шершня засуджуються представники панівних кіл. А Бджола – це образ мудрої, працьовитої людини, для якої смисл життя у її “пріродній” праці. Байкар вшановує Бджіл як символ чесності та працелюбства і ганьбить Шершнів як нетрудових елементів суспільства.
Основою щастя, як вважав Сковорода, є “сродна праця”, тобто та, до якої людина має природний нахил і здібності. Представляючи світогляд українців як трудового хліборобського роду, він почерпнув із народної мудрості здоровий погляд на працю як джерело життя. Від народу перейняв він і думку про те, що виховання мусить здійснюватися за принципом “вродженості”, доречності для тої чи іншої людини. Адже ж маємо у скарбниці народної мудрості безліч висловів, у яких передається багатовіковий досвід і погляди на працю та виховання: “Знай щвець своє шевство, а в кравецтво не мішайся”, “Вовка в плуг, а він у луг”, “Сісти на свого коня”. У народній фразеології немає дошкульніших оцінок, ніж на адресу тих, хто займається не своїм, хто приміряє на себе чужий кожух: “як корові сідло”, “як зайцеві бубон”, “як свині налитники” тощо. Це здоровий народний сміх послужив джерелом висміювання, осуду та оцінки відповідних людських вад і в байках Г. Сковороди. Окремі з названих прислів’їв він використав або як вихідну тезу для розгортання сюжету байки, або ж як сентенцію в моралі. Проте усе запозичене з народної скарбниці, як і з світового літературного досвіду (байок Езопа, Ла-фонтена), зазнавало у творчості Сковороди змін, переплавлялося в горнилі його непересічного таланту. “Сродна праця” приносить щастя, додає сил, “потрібне робить неважким, важке – непотрібним”, бо ж з людиною Бог. Під покровом “блаженної натури” людині небагато треба докласти зусиль для щастя. Слід лише пізнати себе, а пізнавши, бути діяльною, бо “сродность трудолюбієм утверждається”. До того ж неварто потерпати, що Бог одному дав мале, а другому – велике, бо “без сродности все ничто”.
Учення Г. Сковороди про шляхи досягнення людиною щастя, хоч і приваблювало своєю мудрістю, було утопічним. Адже йшлося в ньому про природну, а не про суспільну людину. Людина ж поза громадою, поза суспільством, яке часто диктує свої умови,- немислима. Однак учення Сковороди спонукає до роздумів: чи варте чогось те суспільство, яке не цінує в людині вроджених здібностей, не дає їй змоги розкрити себе, реалізувати їх сповна? У байках Сковорода розкриває благородство людей, життя яких проходить у “еродній” праці. Студент прагне працювати за покликанням, яке дасть йому велике моральне задоволення для душі й буде корисним для суспільства. Але є ще одна всезагальна умова щасливого життя – доброзичливе ставлення людини до людини, взаєморозуміння, взаємоповага, вірність. Г. С. Сковорода писав: “Щаслив тот, кто сопряг еродную себе частную должность с общею. Сія єсть истинная жизнь”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)