Пригодницькі інтриги у романі “Айвенго”
“Айвенго” – історичний роман. Але вивчати по ньому історію не слід. Цей роман є відтворенням пам’яті про події, а не самих подій. А спогади завжди якоюсь мірою викривлені. І з цим нічого не вдієш. Через те навіть справжні історичні особи не такі, як були. Король Річард або його брат, наприклад. Перекривлені авторською волею і легендарні герої Робін Гуд та його весела компанія. А про тих, хто створений авторською уявою, нема то й казати. То краще поговоримо про пригоди, які щедро подав автор у романі. Тут усього багато. Ось приходить у батьківський
Ось на такі події багата книга. Все це навмисно перебільшено, але так треба для того, щоб читач зміг пристати на той чи інший бік. І ми, знаючи достеменно, що все це фантазія автора, обираємо свою позицію в інтригах, які розпочинають принц Джон та його прибічники. Письменник
Можна продовжити це зіставлення, але, мабуть, досить. Краще сказати, що ці люди за будь-яких умов не зможуть домовитися. Як вода і вогонь. Саме тому їхня війна буде жорстокою. Спочатку перевагу матимуть темні сили. Так завжди буває. Вони перші завдають удару у вигідний для них час. Жодні моральні правила їм не заважають. Але зло завжди обертається проти того, хто його скоїв. Так сталося і у романі Вальтера Скотта.
Як завжди у пригодницьких романах, порок має бути покараний ще за життя добрих героїв. Тоді читач сам, можливо, повстане проти зла, із яким кожний із нас стикається у житті. Проте це вже інша пригода й інша історія. Я перечитую роман В. Скотта “Айвенго” і співчуваю красуні, якій не подаровано долею нічого. Навіть у коханні вона може тільки втрачати – і втратить. Настільки, що прийде цілувати руки переможниці.
А річ у тім, що її звуть Ребекка, вона донька Ісаака з Йорка. Вона – дівчина і народу, який ненавидять і зневажають із багатьох причин. Одна з причин релігійна: юдейка не може бути прийнятою у порядному товаристві, не може розраховувати на шлюб ні з норманом, ні з саксом. Їй не піднятися вище від коханки – а це вона вважає падінням. Друга причина в тому, що її співвітчизників, не схильних вирішувати проблеми з мечем та списом у руках, великі хазяї Ангіні зневажають як боягузів. Нарешті, вона багата. А феодали, що її оточують, і простий народ болісно заздрять діловим успіхам Ісаака з Йорка і не дарують їх його доньці.
Проте саме вона та її батько беруть найактивнішу участь у долі головного героя – Айвенго. Це вони забезпечують його першокласним конем і міцними, і красивими лицарськими обладунками, хоча це речі зовсім недешеві. Відомо, що гарний панцир коштував три-чотири хутори з усіма працівниками і начинням. І їм на руках Ребекки буде поранений Айвенго, і їй треба буде згадати всі уроки Мірнім, найкращої лікарки її народу. Саме її лікуванню має дякувати син Седрика, який залишився живий. Його шляхетність спроможеться лише на вдячність.
Десь я читав, що коханням може стати будь-яке почуття, навіть ненависть, яке в жодному разі не вдячність. До того ж кохати іновірку йому і на думку не спаде. Храмовник кохає прекрасну єврейку. Єврейка кохає шляхетного Айвенго. Ліївенго кохає величну леді Ровену. Леді Ровена дозволяє себе кохати. А сама… Я не можу зрозуміти її ставлення до Айвенго. Вона нічого не зробила задля нього. Щоправда, під час нашого знайомства з нею в домі Седрика Сакса вона залюбки слухає розповідь про нові подвиги вигнанця Айвенго. Проте дівчині завили приємно усвідомлювати, який незвичайний хлопець є її “прихильником”. А порушення волі господаря дому їй нічим не загрожує, бо господар вважає її претенденткою на англійський трон і сповнений васальної поваги до неї. І хоча Ровена говорить дуже люб’язні слова після проголошення її Королевою Краси на турнірі, та все ж не вона зцілює його рани і не вона повстає проти батьківської волі і “громадської думки”.
Ровена лише чекає, непорушна, як статуя, спокійна і незворушна навіть під час полону. Все працює на неї: і її зовнішність, і традиція їхньої ще дитячої дружби, і релігійна єдність, і впевненість у почуттях Айвенго.
“Тому, хто має, додасться ще, а у бідного відніметься”. Так воно й сталося. Перед тим, як навіки покинути Англію, бідна Ребекка прийде попрощатися і поцілує руку величній Ровені, як це зазвичай повинні були робити переможені в потіху переможцям.