У великому місті жили двоє бідних дітей. “Они не были братом и сестрой, но любили друг друга, как брат и сестра”. Вони ходили в гості, фали разом і любили сидіти на лавочці під кущами троянд. Одного разу, коли діти розглядали книжку з картинками, хлопчик Кай скрикнув: “Меня кольнуло в сердце, и что-то попало в глаз”. Це були скельця диявольського дзеркала. Злий троль змайстрував його для потіхи. У ньому все добре і прекрасне зменшувалося, а все дурне й потворне так і випирало. Скельце такого дзеркала зробило серце Кая холодним, як шматок
льоду. Він став кривдити Герду і свою стару бабусю, обламав їхні улюблені троянди. А взимку Кай зник, захоплений Сніговою королевою. Герда не знала, що сталося з її названим братом. Вона любила Кая всім серцем і тому не вірила в його смерть. Навесні Герда вирушила на пошуки. Довгим і важким був її шлях. Але добрій і хоробрій дівчинці допомагали і люди, і птахи, і звірі. Герда побувала в бабусі-чаклунки, де завжди сяяло соїще і цвіли квіти. Вона пробралася до палацу принца і принцеси, потрапила до рук розбійників, що могли б її убити. Але Маленька розбійниця допомогла їй, і Герда на Північному олені дісталася до Лапландії.
Лапландка і фінка зглянулися над Гердою. Вони розповіли їй про Снігову королеву й скельця в серці Кая. Коли Північний олень попросив фінку дати Герді силу дванадцяти богатирів, стара фінка сказала: “Сильнее, чем она есть, я ее не могу сделать… Ведь она босая обошла полсвета… Ее сила в ее сердце, в том, что она невинный ребенок”. Герда знайшла Кая і своїми сльозами розтопила осколок у його серці. І вони руч-обруч відправилися додому.