Причини і наслідки еволюції образу Сигізмундо

Урок зарубіжної літератури 9 клас

УРОК № 5

Тема. Причини і наслідки еволюції образу Сигізмундо

Мета: простежити причини і наслідки еволюції образу Сигізмундо; навчати формулювати та висловлювати осо-бисте ставлення до проблем, що порушуються в драмі; навчати аргументувати свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

Обладнання: Цитати п’єси Кальдерона “Життя – це сон”.

Тип уроку: урок – дослідження.

Моїм учителем був сон… (зі слів Сигізмундо)

ХІД УРОКУ

I. Актуалізація знань

Перевірка домашнього

завдання

“Методика взаємозапитань”

Учні озвучують підготовлені вдома запитання, однокласники відповідають на них. Наприкінці цього виду роботи учні визначають запитання, які були найцікавішими, пояснюють чому.

II. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. ” Усе своє життя люди проводять прикутими до стін темної печери. Ланцюги тримають їх так міцно, що годі й побачити навіть єдиний сонячний промінь, який проникає до в’язниці. Тіні на стіні – ось те життя, що його вони вважають справжнім. Коли ж одному з в’язнів випадково пощастило побувати на волі і він, повернувшись, захоплено

розповів братам по нещастю про вільне життя, вони, звісно, йому не повірили…” Так у IV ст. до н. е. описав Платон життя невільників, ув’язнених у печері. Притча Платона, популярна за доби бароко, стала свого роду ключем до п’єси Кальдерона. Справжньою ж темою п’єси є трагедія молодої людини, яка, не знаючи і не розуміючи життя, повинна зробити свій вибір. “Моїм учителем був сон”,- так сказав про себе герой драми Каль-дерона. Саме про формування його життєвої позиції, про вибір Сигізмундо ми сьогодні і поговоримо. (Учні записують тему уроку та епіграф.)

III. Робота над темою уроку

Учитель. Особливість композиції п’єси полягає в тому, що вона висвітлює три якісно різні, послідовні “етапи” духовної еволюції головного героя. Прослідкувавши шлях, що він пройшов, ми зрозуміємо, як він зміг сформувати в собі Людину.

(Для продовження уроку клас об’єднується в 4 групи. Учитель заздалегідь готує талони для поділу – цитати із твору, розрізай і на кількість, необхідну для створення груп.

Цитата 1. “…Небеса, чому звалився, // впав такий на мене гнів, // Що за злочин я вчинив // проти вас – що народився?”

Цитата 2. “О мій світе, що я бачу! // О мій світе, що я чую! // Я дивуюсь і німую, /І Вірю й ні в свою удачу”.

Цитата 3. “Сину, цей шляхетний вчинок // повертає мені вдруге І/ цього дня тебе,- ти принц!”

Цитата 4. “Ось в чім вагань причина. Через це // Живуть на пасті наші стільки літ”.)

Завдання для групи 1. Підготуйте виразне читання ключових уривків та аналіз хорнади першої; особливу увагу зверніть на об-ставини, що вплинули на формування характеру Сигізмундо.

Завдання для групи 2. Підготуйте виразне читання ключових уривків та аналіз хорнади другої; особливу увагу зверніть на обставини, що вплинули на формування характеру Сигізмундо.

Завдання для групи 3. Підготуйте виразне читання ключових уривків та аналіз хорнади третьої; особливу увагу зверніть на обставини, що вплинули на формування характеру Сигізмундо.

Завдання для групи 4. Порівняйте образи Гамлета і Сигізмундо, виразно прочитайте монологи героїв.

Час на опрацювання матеріалів та підготовку відповіді – 10 хв., після чого групи презентують результати роботи.

Очікувані результати роботи груп

Група 1. Хорнада перша – роль таємниць у хорнаді; історія ув’язненого принца Сигізмундо, його взаємини з небом і з людьми; сенс двобічності образу Сигізмундо “людина – звір”; трактування драматургом проблеми свободи особистості; сенс філософської притчі про двох мудреців – злидарів….знав із світу лиш одно я,

Що колискою й труною

Стала ця тюрма мені;

І хоча у глушині,

Де з народження лиш голі

Бачу скелі в цім околі,

Я, живий скелет, живу,

Душу втративши живу

В безпросвітній цій неволі;

І хоч тут я до сих пір

Бачив, чув лише єдину,

Ту, що вчить мене, людину,

Що мені про небо й мир

Мовила; й хоча надмір

Ти злякавсь і злу повірив

І між тіней та вампірів

Монстром звеш мене,- агей,

Я тут звір серед людей

І людина серед звірів;

І хоча було не мед,

Все я звідав, все я звірив,

Вчивсь поводженню у звірів,

Осягав пташиний лет

І читав я рух планет,

А по них – людські дороги,-

Саме ти мої тривоги

Вгамував, підніс мій дух,

Зір потішив мій і слух,

Оживив мене хоч трохи.

Ось дивлюсь на тебе я,

То захоплююсь тобою

І з жадобою новою

Бачу, як твій зір сія.

Спрага не мина моя,

То й очима смерть спиваю;

Більше я страху не маю,

Хоч і гину, та все п’ю,

Долю бачачи свою,

І, щоб бачити,- вмираю.

Тебе ж бачить – це вмирать;

Я не знаю, крім огуди,

Що мені, слабкому, буде,

Як не бачити й чекать. Буде зло – не благодать,

Біль, гризота, гнів затятий;

Буде смерть, бо смерть – це дати

Після мук і сум’яття

Нещасливому життя,

А в щасливого відняти.

Група 2. Хорнада друга – експеримент короля над принцем і його наслідки; роль монологу Сигізмундо; загальний висновок героя щодо пізнання світу.

О мій світе, що я бачу!

0 О мій світе, що я чую!

1 Я дивуюсь і німую,

2 Вірю й ні в свою удачу.

Я в палатах незрівнянних?

Як же я сюди потрапив?

Я в парчі серед єдвабів.

Поміж слуг, розкішно вбраних?

Я прокинувся зі сну

В гарнім ложі, недолугий?

3 І мене вбирають слуги

4 В пишну одіж і ясну?

Не кажіть, що сон – омана:

Я збудився, день сія,-

Чи не Сигізмундо я?

Чом така до мене шана?

Чом так сталося мені

Із уявою моєю,

Поки спав я, що себе я

Тут побачив не вві сні?

Долі все ж не обманути,

Хто б тут міг мене повчать?

Їм дозволю слугувати,

І хай буде те, що буде.

(Сцена третя)

…Якби ти життя не дав,

Я б не ремствував, тиране,

Та життя, тобою дане,

Ти ж у мене й відібрав. Дати – це шляхетна справа,

Що не міряється злотом,

Але дар відняти потім –

То вже річ низька й лукава.

(Сцена шоста)

…Чи маю

Я тобі складати дяку?

Ти душив мою свободу,

Тож, старий уже й похилий,

Що даєш біля могили?

Те, що є моїм ізроду!

Ти – мій батько і король;

Я успадковую по праву

Всю цю велич і державу

І твою в державі роль.

Знай, хоч я в такому стані,

Та до тебе строгим буду,

Притягну тебе до суду

За той час, коли в кайданні

Я провів свій юний вік;

І вже дякуй, винуватий,

Що не правлю з тебе плати,

Бо ж у мене ти – боржник.

(Сцена шоста)

…Чи це сон чи, може, яв

Те, що бачу,- я не знаю.

Я не сплю, бо відчуваю,

Ким я був і ким я став.

І, хоч каєшся і спориш,

Мало вдасться вже тобі;

Знаю, хто я, й, далебі,

Ти мене вже не впокориш

І не скориш; я прийму,

Успадкувавши, цю корону;

І, якщо ти без закону

Кинув сина у тюрму,-То був підступ і офіра;

Що було моє ім’я?

Я не знав, та взнав, що я –

Це злиття людини й звіра.

(Сцена шоста)

…Чи це я? В тюрмі, як тать,

Я окутий кайданами.

Як це сталось? Я без тями.

Чи гробниця ти моя,

Вежо? Так! Мій Боже, я

Снив і жив такими снами!

(Сцена вісімнадцята)

Група 3. Хорнада третя – третя зустріч Сигізмундо із Росаурою; перемога героя над звіром, що жив у ньому; фінал карнавальної лінії блазня Кларіна; династичний шлюб у фіналі п’єси і його роль.

Ще раз гляньте, я покірний

Своїй долі; я вже знаю,

Що життя – це сон. Ви чули?

Гетьте, тіні! Хоч змертвілим

Ви моїм чуттям вернули

Плоть і голос, та нема

Голосу у вас і плоті.

Я не хочу віддаватись

Ложній величі й пишноті,

Адже це лише привиддя,

Що розвіється здужалим

Першим леготом ранковим,

Як буває із мигдалем,

Що розквітнув на світанку

Несподівано й неждано,

І при першім повіванні

Опадуть, зів’януть рано

Пелюстки його рожеві,

Зблякнувши із днем тривожним.

Я пізнав вас, я вас бачив

І я відаю, це з кожним

Тим, хто спить, таке буває;

Розчарований до краю

Вже не здамся на оману,

Бо життя – це сон, я знаю.

(Сцена третя)

Що дивує вас? Чи дивно,

Коли сон був мій учитель,

І боюсь, як не противно,

Що прокинутися можу

Знов у замкнутій темниці?

А коли цього не буде,

То воно мені насниться;

Отже, я переконався

В тому, що все щастя людське,

Зрештою, як сон, минає,

І я хочу скористатися

Щастям тим, що час дарує;

Я прошу вас, винуватий,

Помилки простити наші,

Бо шляхетно їх прощати.

(Сцена чотирнадцята)

Відчуваючи тривогу,

Перемог я жду великих

І найбільшу, наче муку,-

Це змогти себе…

(Сцена чотирнадцята.

Переклад М. Литвинця)

Група 4. Шекспір і Кальдерон писали свої драми в одну й ту саму епоху – епоху європейського бароко. Головні герої п’єс Шекспіра “Гамлет” і Кальдерона “Життя – це сон” Гамлет і Сигізмундо, з одного боку, дуже схожі, але з іншого, зовсім різні люди.

Гамлета і Сигізмундо переповнює почуття помсти. Та якщо Гамлет прагнув помститися за вбивство свого батька, то Сигізмундо хотів згубити батька, помстившись йому за своє зіпсоване життя. Гамлет, на відміну від Сигізмундо, не був іграшкою сліпої долі або грандіозних зовнішніх сил, що є характерним для драматургії доби бароко. Сигізмундо щомиті долав у собі звіра, а Гамлет був носієм гуманістичної самосвідомості, вступав у конфлікт з антагоністами, які уособлювали невблаганну реальність “часу, що звихнувся”. Можна сказати, що Гамлет – це герой – гуманіст, герой – інтелектуал, який не може звести своє завдання до акту особистої помсти. Гамлет клянеться стерти “всю мудрість книжну”, та стерти її він не в змозі і тому залишається інтелігентом – гуманістом. Коли Сигізмундо вдруге замкнули у вежі, юнак залишився зовсім самотнім. Гамлет не міг нікому довіряти, окрім свого вірного друга Горація. Гамлет не зміг пробачити Клавдія (свого дядька) за убивство батька, загинули і Гамлет, і Клавдій. Сигізмундо ж прощає батька і повертає йому трон, звертається до нього, як підданий до монарха. Цей учинок сприймається як дивовижна метаморфоза “звіра”, прояв сутності людини, що пов’язує її з безкінечністю, з Богом. Усвідомивши, що життя – це сон, Сигізмундо пізнав і глибинні істини, і справжні цінності буття. Він усвідомив марність багатства, задоволення, честолюбства, влади тощо, адже люди не мають цього насправді й не відають, що дивляться лише сновидіння. У п’єсі “Життя – це сон” послідовно простежується ідея: людина може і має долати не долю, а саму себе, духовно й морально удосконалюючись, і цей шлях веде до Бога.

Чи бути, чи не бути – ось питання.

Що благородніше? Коритись долі

І біль від гострих стріл її терпіти,

А чи, зіткнувшись в герці з морем лиха,

Покласти край йому? Заснути, вмерти –

І все. І знати: вічний сон врятує,

Із серця вийме біль, позбавить плоті,

А заразом страждань. Чи не жаданий

Для нас такий кінець? Заснути, вмерти.

І спати. Може, й снити? Ось в чім клопіт,

Які нам сни присняться після смерті,

Коли позбудемось земних суєт?

Ось в чім вагань причина. Через це

Живуть напасті наші стільки літ.

Бо хто б терпів бичі й наруги часу,

Гніт можновладця, гордія зневаги,

Відштовхнуту любов, несправедливість,

Властей сваволю, тяганину суду,

З чесноти скромної безчесний глум,

Коли б він простим лезом міг собі

Здобути вічний спокій? Хто стогнав би

Під тягарем життя і піт свій лив,

Коли б не страх попасти після смерті

В той край незнаний, звідки ще ніхто

Не повертався? Страх цей нас безволить

І в звичних бідах ми волієм жити,

Ніж линути до невідомих нам.

Так розум полохливими нас робить,

Яскраві барви нашої відваги

Від роздумів втрачають колір свій, А наміри високі, ледь зродившись,

Вмирають, ще не втілившись у дію.

(В. Шекспір. “Гамлет”. Переклад Л. Гребінки)

Ох, горе тут мені! Ох, я нещасний!

Небеса, чому звалився,

Впав на мене такий гнів,

Що за злочин я вчинив

Проти вас – що народився?

Все я зважив, роздивився,

Розібрався у причині,

То й жорстокість вашу нині

Я збагнув уже сповна,

Адже злочин і вина –

Це зродитися людині.

Хочу знати все, як є,

Щоб не мучитись журбою

(Хоч я знаю, що виною

Тут народження моє),

Чом недоля мене б’є,

Щоб ще більше я страждав

Через те, що світ пізнав?

Інші також народились,

Чом же їм права судились

Ті, яких я вік не мав?

Птах зродився, як із тьми,

І красується улітку,

Схожий барвами на квітку

Чи на гілочку крильми,

Коли синяву грудьми

Крає й лине з висоти,

Занедбавши без гризоти

Десь гніздечко на межі,-

Чом, як маю більш душі,

Маю менше я свободи?

Звір народиться й міцну

Носить шкуру, різномасний,

Наче знак зірок злощасний,

Кисті мудру таїну,

Коли суть являє страшну

І жорстоку від природи,

Людській силі йде супроти

В небезпеці сам на сам,-

Чом із кращим почуттям

Маю менше я свободи?

Риба зродиться й не дише, В піні грається морській,

Ніби човен із луски

Той, що хвилечка колише,

Аби їй плилось вільніше,

І глибокі мірить води,

Забажавши прохолоди,

Аж на дно пірнає в твань,-

Чом, як більше поринань,

Маю менше я свободи?

Зродиться ручай, пливе,

Поміж квітами зміїться,

Мов срібло несе водиця

Поміж квітами живе,

Коли дзвінко кличе, зве

Поміж квітами до згоди

І в полях без перешкоди

Плине вільно, мов дитя,-

Чом, як маю більш знаття,

Маю менше я свободи?

Що на мене ще впаде?

Наче Етна, я палаю

І готовий із відчаю

Серце вирвати з грудей:

Де закон, причина де,

Щоб людині, мов для страху,

Відібрати перевагу

З нею й пільгу ще таку,

Що Всевишній дав струмку,

Дав і рибі, й звіру, й птаху?

(П. Кальдерон. “Життя – це сон”, хорнада перша, сцена друга. Переклад М. Литвинця)

IV. Рефлексія

1. Бесіда

– У чому вбачає Сигізмундо щастя і волю?

– Який вихід з “безвихідної” ситуації “життя – це сон” пропонує автор драми?

– У якому з двох монологів (Гамлета і Сигізмундо) сон є метафорою смерті, а в якому – метафорою життя?

2. “Кола Вена” Методичний коментар

“Кола Вена” – навчальна методика, яка використовується з метою навчити учнів здійснювати порівняльний аналіз з обов’язковим синтезом його результатів. У процесі роботи вчитель виділяєнапрямки (підтеми, проблеми, літературні образи, біографії авторів тощо), до вирішення яких необхідно звернутися в ході розкриття теми. Як правило, їх буває 2-8. Інформація, що стосується конкретної проблеми, заноситься до окремого кола. У спільну частину записується інформація, що є спільною та стосується всіх виділених складових.

Гамлет – Сигізмундо

V. Домашнє завдання

Написати твір – роздум “Перемогти в собі звіра – це особиста проблема героя чи вічна проблема кожної людини? “; підготуватись до тематичної контрольної роботи.