Предметна деталізація й символіка в оповіданні И. А. Буніна “Пан із Сан-Франциско”
ПРЕДМЕТНА ДЕТАЛІЗАЦІЯ Й СИМВОЛІКА В ОПОВІДАННІ И. А. БУНІНА “ПАН ІЗ САН-ФРАНЦИСКО” …Це дуже ново, дуже свіжо й дуже добре, тільки занадто компактно, начебто згущеного бульйону. А. П. Чехов Майстерність і ліризм творів Івана Олексійовича Буніна мають кілька складових. Його прозу відрізняють лаконізм і трепетне зображення природи, пильна увага до героя й деталізація описуваного предмета або явища
Здається, письменник зайво докладно зупиняється на навколишніх його героїв обстановці, сповільнює плин сюжету, але в цьому-те й полягає
Це дуже ново, дуже свіжо й дуже добре, тільки занадто компактно, начебто згущеного бульйону”. Стиль Буніна змушує читача гранично уважно й неквапливо знайомитися з добутками автора. Письменник прагне не тільки всебічно й докладно описати предмет зображення, але конкретизувати його особливість, місце в навколишнім оточенні. Часом його деталі самодостатні, можуть існувати
И якщо вже деталь або слово обране художником, то вони несуть максимально можливу інформацію й віддачу. Так, в оповіданні “Пан із Сан-Франциско” Бунін зайво докладно описує маршрут планованої подорожі сім’ї пана, розпорядок дня на “Атлантиді”. І немає незначних дріб’язків, кожна несе значеннєве навантаження, підкреслюючи іронію письменника над “речовими” інтересами цих “хазяїв життя”. Чи не тому так жалюгідно й незабаром закінчується ретельно продумана подорож, що обіцяє спочатку безтурботну радість і задоволення? “Пан із Сан-Франциско сіл у глибоке шкіряне крісло в куті, біля лампи під зеленим ковпаком, надяг пенсне й, смикнувши головою від його комірця, що душив, весь закрився газетним листком…
– як раптом рядка спалахнули перед ним скляним блиском, шия його напружилась, очі витріщили, пенсне злетіло з носа… Він рвонувся вперед, Алл С о ч. Р У хотів ковтнути повітря – і дико захрипів…” Письменник описує смерть цієї людини, не випробовуючи поваги до великого таїнства, а лише констатуючи етапи, із зайвим натуралізмом розкриваючи буденність що відбувається. І дивно, сцена переростає всимволическую.
От неминучий і страшний кінець кожного, і добре, якщо він відбувається в колі близьких, у стінах рідного будинку, інакше приниження чекають тепер уже неживе тіло. Ніякі гроші, пошана й повага, що супроводжують панові із Сан-Франциско в житті, не допомагають йому після смерті. Невловимо міняється лексика письменника. Тепер пан – це просто старий, що викликає жалість. “Тіло ж мертвого старого із Сан-Франциско верталося додому, у могилу, на береги Нового Світла
Випробувавши багато принижень, багато людської неуважності, з тиждень промандрувавши з одного портового пакгаузу в іншій, воно знову потрапило нарешті на той же самий знаменитий корабель, на якому так ще недавно, з такою пошаною везли його в Старе Світло”. Кільцева композиція оповідання лише підкреслює величезну різницю між першою й другою подорожами. Спочатку здається, що пан із Сан-Франциско міцно стоїть на ногах, тримає життя під вуздечку
Тепер же це неживе тіло, ретельно приховуване від щасливих і безтурботних пасажирів, щоб не затьмарити їхня подорож. Письменник тим самим підкреслює ілюзорність щастя й благополуччя в “речовому” світі. Усе минущо, крім стихії океану, що хлюпає хвилі об борт “Атлантиди”. Все призрачно й обманчиво в божевільному світі людей, як найнята пара закоханих, давно обридлий друг другові
Читаючи оповідання Буніна, поступово розумієш дріб’язковість людських помислів і мріянь перед космосом, вічною природою, які оточують нас, мудро приймаючи всі наші домагання на винятковість. Ми лише піщини у величезному світі, і, коли усвідомлюємо це, можливо, будемо більше щасливі, чим зараз.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)