Поєднання громадських та інтимних моментів у ліриці О. Олеся (“Чари ночі”, “З журбою радість обнялась…”)
Вже одна з перших збірок “З журбою радість обнялась…” принесла визнання О. Олесю завдяки життєрадісним акордам особистої й громадянської лірики. Хоча й з боку деяких критиків звучали закиди, що в його ранніх творах “бракує широкого різностороннього світогляду і філософічної глибини”, на мій погляд, ці докори не зовсім виправдані. Є глибина щирого людського серця, є глибина почуттів, які нікого з читачів не залишають байдужими.
Здоровий дух сильної людини прагне життя попри всі негаразди, попри страждання і горе – живий
Роздуми про вічність українського поета нагадують своїм оптимізмом творчість східного поета і філософа Омара Хайяма. Єднає їх гостре відчуття невідворотності плину часу. Те, що було колись, поступово забувається, те, що буде у майбутньому, невідомо.
Для життя людині відведена лише одна мить, проте для смерті – ціла вічність. Отже:
Лови летючу мить життя,
Чаруйсь, хмілій, впивайся
І серед мрій і забуття
В роскошах кохайся.
Не слід прочитувати ці рядки буквально, бо для українського
Поет оживлює природу і веде з нею розмову. Тільки вічна природа, здається, може розуміти той страх, який охоплює душу перед прірвою невідомої вічності. Соловейко співає і б’є своїми піснями у груди, примушує отямитись, забути про буденні проблеми. Ти зараз кохаєш, насолоджуйся цією миттю, бо вона ніколи не вернеться, залишаться лише спогади: “Цілуй, цілуй, цілуй її, – знов молодість не буде”.
Весна іде вам назустріч, розкриває свої обійми. Весна відроджує життя, так само як і кохання народжує життя. Тож не губись, лови летючу мить щастя.
Цей рефрен починає і завершує поезію, що складає дивне враження: все, що містилося між цими рядками, було неповторною миттю. Це думка-спалах, яка виникла і тут же згасла. Летюча мить щастя, насолоди…
Такими ж оптимістичними мотивами сповнена й інша поезія збірки “З журбою радість обнялась”.
Поєднуючи антонімічні слова, Олесь досягає оригінального ефекту. Його ліричний герой перебуває у якомусь дивному стані, коли життєві труднощі вкрай виснажили його фізичні та духовні сили, проте сила волі не дає скотитися у прірву відчаю. Ефект полягає в тому, що поет передає лише один миттєвий порух душі – невпевненість:
В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня…
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто – не знаю я…
Стрижень всієї збірки утворює рятівна думка – навіть у найтрагічніший момент не можна здаватися… Виходу немає? Ні, він є. Важко, неймовірно, але треба йти далі, бо життя – це мить. А вигляне сонце, засяє над світом – і ти усміхнешся крізь смуток
Такою ж була і позиція Олеся – громадянина. У віршах раз у раз виринає віра в те, що негода пройде, “і вільний льот народні крила направлять весело до нас”.
Треба боротися до кінця для того, щоб побачити свою перемогу:
/ ти, моя квітко, тим квітам подібна…
Глянь – прапори мають в народних руках,
І дзвони сміються, і волю вітають,
А ти, мов черниця, на цвинтар ідеш.
Ці вірші з’являються у революційні роки, тому й звучать у них тривога, невпевненість, бажання щастя – невід’ємні частини світовідчуття поета. Олександр Олесь висловлює велику надію на перетворення світу, та не тільки треба чекати, а своїми діями наближати світлий день весняного оновлення.
Зокрема це яскраво продемонстровано у поезії “Айстри”. Алегоричний образ айстр – то зневірені у своїх силах люди, що живуть у примарному світі; вони – великі мрійники, але пасивні й нерішучі.
Контраст у зображенні прекрасних картин весняного ранку й осіннього дощу ще раз підкреслює невідповідність між сподіваннями прогресивних інтелігентів на оновлення світу і жорстокою розправою влади з народним волевиявленням:
/ вгледіли айстри, що вколо – тюрма…
І вгледіли айстри, що жити дарма, –
Схилились і вмерли… – і тут, як на сміх.
Засяяло сонце над трупами їх!..
Поет належав до тих талановитих митців, патріотів України, які воліли краще піти в еміграцію, ніж відчувати на собі залізну руку жорстокого режиму, який нищив культуру її народу. Це й врятувало О. Олеся від насильницької смерті, дало змогу бути самим собою, не пристосовуючись до облудливої дійсності. О. Олесь – це поет високої художньої проби, лицар духу, у серці якого горів палкий вогонь любові до своєї рідної землі та народу.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)