Повінь (твір-розповідь з обрамленням)
і Того літа у горах бушували зливи. Вони змивали все на своєму шляху і несли свою здобич у Дністер.
На протилежних берегах Дністра стояли люди з гаками на довгих дерев’яних палицях… Вони вже врятували чоловіка, що плив на залишках дерев’яного даху, витягнули ще живе порося, виловлювали переляканих котів і собак, навіть курей, які перелітали з гілки на гілку вирваного з корінням дерева.
Аж раптом хтось побачив білу кішку, яка раз по раз перескакувала з одного боку дерев’яного корита на другий… Якимось дивом комусь вдалося
Чиє немовля? Де його батьки? І як йому допомогти? Такі запитання виникали в кожного присутнього. Усі обступили корито і дивились на дитину, як на чудо. Це було справжнє диво. Тільки втекла кішка, як немовля заплакало. З натовпу до корита ступила Катерина Іванівна. Вона взяла його на руки і понесла до себе додому, наказавши сусідові сповістити до сільради й міліції про немовля. Катерину Іванівну,
Час ішов, а батьки не знаходилися. Не може ж дитина рости без імені. Назвали його Сергієм. Звикли жінка з донькою Олесею до хлопчика, як до рідного. Тож коли приїхали по нього з дитбудинку, вирішили не віддавати, а всиновити. Хоч і нелегка це виявилася справа, та все ж таки отримали дозвіл на всиновлення хлопчика.
Сергій ріс у добрій, затишній атмосфері любові й злагоди. Коли сестра Олеся вступила до медучилища, став допомагати мамі за двох. Усі в селі ставили його за приклад своїм дітям. Знаходив хлопчина час і уроки встигнути зробити, і город доглянути, і тварин погодувати, козі трави нарвати, паркан полагодити. Не забував і про розваги, виходив на вулицю в м’яча поганяти з однолітками.
Після школи довго не задумувався ким бути. Його врятували, тож тепер він повинен рятувати. Вирішив і став рятівником.
У їхніх краях часто бушують зливи… Але тепер є ще одна людина, яка боротиметься за порятунок інших.