Пошук ідеалів у романі П. Мирного
Де ж та правда на світі? П. Мирний
Кінець XX – початок XXІ століття. Цей період важливий тим, що в українській літературі з’являються поети і письменники, імена яких відомі і шановані і зараз. Виайомлюсь з творчістю Панаса Мирного – майстра психо-пі’іііого роману. Я захоплююсь його тіворами, бо вони легко ітпються, з цікавістю сприймаю епізоди оповідань. І майже в іисному із них відчуваю гостроту проблеми, протилежність ха-іНтсрів. Всім відомо, що твори художньої літератури змушу и. нас замислюватися над різними явищами. Один із таких
Автор так яскраво і захоплююче змальовує Чіпку на протязі Іреього його життя. Переді мною проходить жахливе, на мою думку, дитинство хлопчика. Бідність, нестатки, непорозуміння з дітьми, але гірше за все те, що і дорослі люди збиткувалися над ним. “Отак жив Чіпка, виростав у голоді та холоді, злиднях та Недостачах”. Так прикро вражають його маленьку душу слова, “байстрюк”, “виродок”, “запорток” і в його добрім серці росте озлобленість не тільки на людей, а й на Бога: І Чому він не покарає лихих, щоб вони не кривдили добрих? Це відчуття стало супроводжувати його ціле життя.
Дід Улас розповів Чіпці про його батька, як знущалися над ним пани, як віддали в солдати. Хлопець болісно переживає кривду цього старого пастуха: “І прокидалась невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала…” Чіпка проймається глибокою ненавистю до панів: “Чому він (батько) їх не вирізав, не випалив?” А згодом: “Я йому такого півня пущу!” Мені здається, що це вже певні життєві позиції. Однак хлопець не тільки ненавидів, а й любив. Любив казки діда Уласа, бабу Оришку. А ніжне кохання до Галі, яку щиро хотів зробити щасливою. Автор змальовує свого героя людиною, яка любить в житті і в природі все добре, ласкаве, красиве, всім цікавиться.
Працьовитий хлібороб, розумний господар, опора для матері, здатний до всякої справи – таким бачимо Чіпку в подальшому. Внутрішньо я відчуваю, як моя жалість переростає в почуття захоплення його успіхами. В цей час він думав, що знайшов в житті свій ідеал, тане знав, що ще очікує його. Чіпка протестує, бореться, шукає справедливості в житті, але, не знайшовши її, стає “пропащою силою”. Він потім деморалізується, заводить дружбу з розбишаками (Лушнею, Матнею і Пацюком), починає пиячити, ноча-
Ми ” навідується до панської комори “, ступає на ” слизький шлях “. Та на це є істотні причини: судовики обманом відібрали в Чіпки основу основ його існування – землю, після чого перед людиною постало оте жахливе: “Йти, куди хочеш”. Чіпка тяжко пережив глибоку моральну кризу, зумовлену втратою землі. “.. .хотів чесно господарювати, а землю відібрали, хотів по правді жити, а правди не було, любив людей, а люди “готові один одногої в ложці води утопити”. Чіпка пізніше приходить до ідеї “темної ночі половинити нажите чужими руками добро”, до тієї самої ідеї, що визначить зміст і характер його стихійного протесту. Мине відповідний час – і Чіпка розбагатіє на “ідейному” розбійництві, хоч потім відмовиться від нього, усвідомить потворність такого способу боротьби з соціальною неправдою, повірить в фаль^ шиву настанову – земську рівність, повністю віддасться земськііш діяльності, щоб таким способом чесно служити селянській громаді, боронити її інтереси. І якщо згодом наступить крутий по4 ворот, якщо
Чіпка знову повернеться до розбою, на цей раз не тільки кривавого, а вже й зовсім позбавленого ідеї рівняння бідних з багатими, стане бузувіром, то все це станеться аж ніяк не внаслідок сваволі пристрастей героя, а під впливом глибокого роз-; чарування, зумовленого знову ж таки факторами соціального порядку, найперше отією, нічим не обмеженою кривдою, яку чинили над народом всевладні пани і ціла зграя їхніх людей. “Кругом Україну облягло панство, позалазило в саме серце і, як те гайвороння, шматувало її полумертвий труп”, – писав Панас Мирний в ті часи. Проблема вибору в цьому романі постає і перед, іншими героями. Грицько, його товариш з дитинства, швидко знайшов свою дорогу в житті, розібрався, де йому краще. “Грицько тепер зовсім іншими очима дивиться на людей: до багатих горнувся, а на голоту дивився згорда”. Чіпка в душі заздрив йому, йшов до нього за порадою, але наштовхнувся на те, чого менше всього сподівався: ” Плюнь ти на громаду “, – радить йому Грицько. І життєві їхні шляхи розходяться.
Перед матір’ю Чіпки теж стоїть проблема вибору. їй жалко свого сина, вона співчуває йому всією душею, радіє за нього, коли йому добре. Але ж він стає на згубний шлях розбою, вбивства і вона не може протистояти йому, йде у волость і заявляє на сина. Вона вибрала цей шлях. А Галя, його дружина? Вона теж повинна вибирати. Розбишацька дочка, вона не шукає ідеалу, а любить Чіпку таким, яким він є. Я щиро співчуваю їй, бо Галя – це цікавий, оригінальний, привабливий образ, та не може вона примиритися з кривавим розбишацтвом чоловіка і кінчає життя самогубством. Ось і перегорнута остання сторінка роману. До болю не хочеться розлучатися з героями, жахливо сприймаю смерть Галі, розмірковую над тим, яке безталанне життя у Мотрі.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)