Порівняльна характеристики образів Остапа та Андрія за повістю М. В. Гоголя
Російськомовний письменник українського походження – народився в Сорочинцях Полтавської губернії. З дитинства майбутнього письменника вражає святкова піднесеність українських традицій, містичність вірувань. Його цікавила Історія України, видатні постаті минулого. Ці Теми скоро увійдуть у творчість Гоголя: збірки “Вечори на хуторі біля Диканьки” (1831), “Миргород” (1835).
У 20-річному віці Гоголь їде до Петербурга з метою “робити благо”, стати корисним для суспільства; був знайомий з Пушкіним, Жуковським, друкувався у відомих
Серед вільного товариства запорожців-богатирів центральне місце в повісті посідають образи старого козака Тараса Бульби і двох його синів – Остапа та Андрія, дуже несхожих і зовні, і за своїми характерами. Гадаю, що саме цей контраст допомагає Гоголю краще змалювати козацьку дійсність, примусити нас, читачів, замислитися над власним характером і вчинками.
Вперше ми зустрічаємося з Остапом і Андрієм на їх рідному батьківському подвір’ї. Спочатку нас може більше приваблювати образ Андрія, бо порівняно з суворим Остапом він більш чутливий, ніжний. Навіть мати сильніше жаліє і любить саме його. Та ось із сторінок повісті постає історія життя кожного, і наше ставлення поступово змінюється. Ми розуміємо, що спільні у братів лише молодість, їх “свіжість, рослість, могутня тілесна краса”, яка вразила навіть батька. Сам же Тарас зумів прищепити синам інтерес до козацького життя, виховати в них хоробрість, спритність.
Але ці якості вдачі у братів зовсім різні: хоч Андрій і відзначався у бурсі сміливістю, але вона завжди призводила до лиха. У ньому поєдналися завзяття й удавана мужність: він вмів вивертатися, хитрити, навіть благати пощади. Зовсім інший – Остап, який ще з бурси виділявся ясним розумом і міцною волею. Чесний і хоробрий, він постає перед нами відданим товаришем: “Він був добрий у такій мірі, в який можна було бути з такою вдачею і в тодішній час”. Як тільки юнаки потрапляють до Запорозької Січі, відразу ж набувають доброї репутації у козаків: обидва спритні, обидва сміливі, вояки. Але і тут їх хоробрість не однакова: Остап – спокійний і завжди впевнений у собі; за розумну хоробрість Козаки цінують його і недарма вибирають курінним отаманом після загибелі Бородатого. А от хоробрість Андрія виявляється безрозсудливою та безцільною; він мало замислюється над тим, за що кидається у бій.
Остап твердо знає, заради чого він живе, веде боротьбу; його надихає безмежна любов до рідної землі й товаришів, ненависть до ворогів і прагнення захищати вітчизну. Ось що робить Остапа справжнім героєм! У Андрія ж немає щирої любові до батьківщини і друзів, і тому сліпе Кохання до дочки ворога швидко перетворює його на зрадника. Він забуває святі почуття вірності вітчизні та товариству: “А що мені батько, товариші, вітчизна! … нема у мене нікого!”. І ось стоїть він, боягузливий, нікчемний, перед судом свого батька. Ганебним було його життя, ганебна і його смерть… 1 тут же ми бачимо Остапа в останньому гарячому бою, після якого він потрапляє у полон. Терплячи нелюдські страждання, він навіть не простогнав; гідною й величною була його смерть.
Прочитавши повість, я замислився над тим, як власні ідеали і мета людини відбиваються на її долі. Перед нами два брати, сини одних батьків, однієї землі. Але наскільки вони різні, бо різні у них святині! Ми переконуємося, що лише щира любов до вітчизни, чесне служіння їй возвеличує людину, а підступність і малодушність робить її нікчемною. Я впевнений, що, як і мене, кожного читача захоплює образ Остапа, заряджає прагненням бути схожим на нього. Андрій же, крім огиди, нічого в серці не викликає; і ми розуміємо, що він – лише принизливий виняток з численної армії українських синів – захисників нашої славної України.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)