Показ трагедії сучасної людини у побутовому злочині за романом Фредеріка Стендаля “Червоне і чорне”
ЗАНЯТТЯ 7
Тема:
Показ трагедії сучасної людини у побутовому злочині за романом Фредеріка Стендаля “Червоне і чорне”
ПЛАН
1. Історія написання роману.
2. Символічний зміст назви твору. Проблематика твору.
3. Життєві істини Жульєна Сореля та їхній вплив на формування характеру героя.
4. Художній метод Стендаля.
Завдання для підготовчого періоду
1. Поясніть, як ви розумієте епіграф “Правда, гірка правда”.
2. Подумайте, яку мету переслідує автор, використовуючи в романі “Червоне і чорне” мову символів?
3.
4. Який зміст вкладає Жюльєн Сорель у поняття “прокласти дорогу” на різних етапах свого просування по соціальній драбині.
Література
4. Моруа А. Литературные портреты. – М., 1970.
4. Овруцька І. М. Стендаль. Життя і творчість. – К., 1983.
4. Султанов Ю. І. Перший і останній крок Жульєна Сореля на шляху до духовного відродження. // Всесвітня література та культура в середніх навчальних закладах України. – 2003,- № 7.- С. 16-21.
4. Удовиченко Л. М. Осягнути глибину новаторства “майстра літератури ідей” (Підсумковий урок – дослідження
4. Ратушняк О. М. Подорож у світ людської психіки (Матеріал до уроку за романом Стендаля “Червоне і чорне”) // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2002. – № 8. – С. 48-51
4. Тур В. “Червоне і чорне”: композиція і символіка соціально-психологічного аналізу // Зарубіжна література. – 2004. – № 31. – С. 23-24.
4. Султанов Ю. І. Перший і останній крок Ж. Сореля на шляху до духовного відродження // Всесвітня література та культура в середніх навчальних закладах України. – 2003. – №7. – С. 16-20.
4. Мухін В. О., Кубар Г. М. Стендаль “Червоне і чорне”: у пошуках методичних варіантів // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2003. – № 9. – С. 47-54.
4. Піотровські Д. Формула Сореля // Зарубіжна література. – 2001. – № 24. – С. 7.
10. Стамат К. Ідея наполеонізму в літературі і сучасному житті. (Роздуми над романами
“Червоне і чорне” Стендаля та “Злочин і кара” Достоєвського) 10 кл. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2004. – № 9. – С. 46-48.
11. Гаврилко Л. Композиція роману Ф. Стендаля “Червоне і чорне”, символіка назви, роль епіграфів // Зарубіжна література. – 2005. – № 34. – С. 8 – 10.
Інструктивно-методичні матеріали
Основоположником реалізму у французькій літературі вважають Стендаля, хоча сам він називав себе романтиком, а його творча манера позначена поєднанням елементів романтизму і реалізму. Темами своїх романів Стендаль обрав життя Франції періоду Реставрації (“Червоне і чорне”),
У 1827 році суд Гренобля розглядав справу, що викликала багато галасу. Молодий чоловік Антуан Берте був звинувачений у вбивстві, чого він, однак, не заперечував. Ось коротко історія цієї молодої людини.
Син сільського коваля, він був вихований місцевим священиком. Коли юнакові виповнилося 19 років, цей священик призначив його вихователем до заможної родини Мішу де Латур. Сам пан Мішу був промисловцем. Його дружині було років 36. Що насправді відбулося у цьому будинку, ніхто достеменно не знав. Під сумнівом чи залицявся юний Берте до пані Мішу? Чи поступилася вона його домаганням? Ця обставина в процесі слідства не була остаточно з’ясована. Так чи інакше, молодому чоловікові довелося залишити цей дім. Минуло кілька місяців, і старому священикові, який виховував Антуана, вдалося влаштувати його на навчання до семінарії. Юнак пробув там недовго і був виключений через причини, які також залишилися нез’ясованими. Тоді він влаштувався вихователем до аристократичної родини Кордон, проте через рік або два був вигнаний і з цього будинку, тому що цього разу почав залицятися до доньки господаря, мадемуазель де Кордон. Він намагався знайти собі інше місце, але даремно; зазнаючи гонінь, він, врешті-решт, прийшов до висновку (правильного чи помилкового), що йому скрізь відмовляли через те, що пані Мішу з почуття помсти або з ревнощів переслідувала його та робила наклепи. Берте не міг заробити собі на прожиття, він дуже нещасний. Одного разу він прийняв несподіване рішення: недільного ранку відправився до церкви маленького містечка, в якому проживала пані Мішу; під час обідньої служби, у момент піднесення святих дарів, коли пані Мішу опустила голову, він вистрелив у неї з пістолету. Вона впала, і Берте намагався застрелитися сам. Він упав, обливаючись кров’ю. Його віднесли, привели до тями. Пані Мішу не померла. Залишився живим і Берте; його віддали під суд.
Уявіть собі це незвичайне засідання суду присяжних; на лаві підсудних сиділа молода людина у чорній сукні семінариста, голова його обмотана білими бинтами, тому що рана ще не загоїлася остаточно; генеральний прокурор називав його чудовиськом, а він у відповідь на всі запитання прокурора повторював:
– Вбийте мене, засудіть мене до смерті, ні про що більше я не прошу!
Адвокат підтримував слова свого підзахисного:
– Якщо б я міг зарадити його мольбам, я не виступав би тут на його захист. Він не хоче жити. Навіщо йому життя, якщо він втратив честь? Він уже майже не живе, він власноруч засудив себе до смерті. Своїм вироком ви тільки допоможете йому звільнитися від невимовного існування.
Сам Берте писав генеральному прокурору:
“Пане прокурор, я хотів би, щоб мене сьогодні засудили, а післязавтра стратили. Смерть – найсолодше пробачення, яке б я міг отримати. Я запевняю вас, що я її зовсім не боюсь. Мене вже змусили достатньо ненавидіти життя, і я не хочу, щоб тривалий судовий процес зробив її для мене ще більш відразливою. Дозвольте мені іноді виходити на двір, і я обіцяю не розкривати там рота”.
Такою була історія, яка обійшла у 1827 році всі газети Франції, зокрема газети департаменту Ізер. Стендаль прочитав цю історію; вона зацікавила його через велику кількість обставин: перш за все тому, що цей судовий процес – майже готовий роман про молоду людину, що поступово набувала життєвого досвіду. Крім того, молоді люди подібного типу здавна захоплювали Стендаля та привертали його увагу.
Починаючи з 1827 року письменник розмірковував над долею цього юнака, проте поки що не приступив до роботи над книгою: писати її він розпочав лише у 1829 році. У роки Реставрації письменник, без сумніву, не міг її опублікувати; революція 1830 року вселила в нього сили, і у 1831 році він уже міг представити роман на розгляд широкого загалу.
Роман “Червоне і чорне” – роман – дослідження, спрямований проти тиранії, державної влади, релігії, привілеїв від народження, кастовості, багатства. У центрі – конфлікт талановитої особистості з дворянсько-буржуазним суспільством. Твір побудований у традиціях роману “єдиного героя”, але це аніскільки не заважало Стендалю подати широку картину соціального життя. Будучи соціально-психологічним романом, він зберігає риси роману – виховання: чітко окреслену фігуру головного героя, який пізнавав світ.
Тема: життя Франції періоду Реставрації.
Жанр: соціально-психологічний роман.
Конфлікт: талановита особистість – буржуазне суспільство, розум – почуття.
Проблеми: кар’єра плебея у дворянсько-буржуазному суспільстві, моральна капітуляція, ціною якої подібна кар’єра мусить бути оплачена.
Композиція: Роман “одного героя”, зосереджений не стільки на подіях, скільки на переживаннях.
Символічність назви: революція (червоне) – реакція (чорне); любов – ненависть, життя – смерть, краса – потворність.
Основними композиційними прийомами цього твору були контраст (у назві, системі образів, характері головного героя, його пориваннях та дійсності) та градація, яка дозволила крок за кроком панорамно відтворити життя Франції від провінційного містечка до столиці, від дрібного міщанина до аристократа, показав, як честолюбство завойовувало провідні позиції в душі героя і як він прийшов до розуміння хибності обраного шляху.
Психологізм Стендаля побудований на конфлікті почуттів і розуму, боротьбі між ними. У Сорелі наче з’єдналися дві особи: одна – діяла, а інша за нею спостерігала. Подібний самоаналіз – характерний атрибут реалістичного роману. Стендаль використав психологічний портрет як один із засобів характеристики героя. “Великі чорні очі” Сореля “виблискують думкою”, “його надзвичайно бліде й задумливе обличчя викликало в батька передчуття, що син його недовго протягне на цьому світі”.
Сюжет роману склав напружене духовне життя героя у його складних взаєминах із суспільством, таємна “війна” за право реалізувати себе. Композиція зосереджена не стільки на подіях, скільки на переживаннях. Ритм оповіді нерівний: повільна течія аналітико – психологічних уривків поєднана зі скупими описами, потім – швидкі вузлові та поворотні моменти, які вводили у річище неквапливих спостережень за найменшими відтінками пристрастей серця. Внутрішній монолог перейшов у невласне – пряму мову, афористичний діалог – у детальне авторське коментування. Стендалів простий стиль тримав у постійній напрузі.
Головний герой роману – Жюльєн Сорель – від народження плебей, син плебея – ремісника, який дуже рвався із дому свого батька та свого соціального положення у вище суспільство. Усі домашні його ненавиділи, і він зненавидів своїх братів і батька; у недільних іграх на міській площі він опинявся завжди побитим. Проте за останній рік його красиве обличчя стало притягувати співчуття юних дівчат. У безрадісному дитинстві Жульєна, у його природній антипатії до патологічної жадоби батька Сореля вбачав Стендаль джерела того світлого, щедро обдарованого природою чудовими здібностями.
Ідеалом для Жульєна став Наполеон, його стрімке сходження до влади. Він також мріяв дуже швидко зробити блискучу кар’єру, про яку вже давно думав. Вихователь Жульєна, штаб-лікар і старий бонапартист, передав юнакові дух Французької революції. Жюльєн взяв свій кодекс честі з минулого. Але у часи Реставрації “людині 93-го року” немає місця. Світ змінився, і успіху в ньому неможливо досягти розумом, наполегливістю чи доблестю. Єдина можливість зайняти місце за здібностями – стати священиком. Поставлений перед вибором – безвість чи самоствердження – юнак по-час таємну війну із суспільством. Хитрощі і лицемірство стали його зброєю. Жюльєн усе підпорядкував поставленій меті: пристосувався до міщанських смаків, удавав із себе святошу, приховував думки. Бідний юнак став честолюбцем тільки тому, що його піднесеність натури змусила його прагнути до радощів, які коштували грошей. Зневажаючи вище суспільство, він мусив жити за його законами. Натура його роздвоєна: честолюбство і щирість почуттів співіснували, почергово беручи гору одне над одним. Честолюбство Сореля було захистом від принижень, набутим, а не справжнім почуттям, поведінкою людини, поставленої класовою приналежністю в нерівні умови життя. До його честі свідчило те, що Жюльєн майже ніколи не чинив низького й непорядного, підступного й віроломного, не зраджував довіри чи дружби. Роздвоєність, нездатність повністю подолати у собі природну чесність стали причинами того, що повного перетворення на самозакоханого егоїста не відбулося. Прозріння і відмова від омани, яка здавалася правдою життя, з’явилися у в’язниці після пострілу в пані де Реналь.
Жюльєн хотів довести суспільству, що такі як він заслуговували на кращу долю. Але зміст роману не можна зводити лише до історії кар’єриста, який рвав до багатства і слави. Бунт Сореля – це й спроба скинути соціальні й моральні кайдани, які зводили плебея до животіння. І він правий, коли, підсумувавши своє життя, у заключному слові на суді визначив винесений йому смертний вирок як класову помсту власників.
У в’язниці герой зрозумів марність пройденого шляху. Щастя йому принесла зовсім не кар’єра, а жінка, в яку він стріляв, спілкування з другом Фуке Сорель свідомо відмовився від помилування чи втечі, щоб уже відкрито кинути виклик у вічі суспільству.
Роман “Червоне і чорне” – це не просто історія краху надій на щастя і служіння реальній справі, а трагедія героїчного характеру, який не зміг себе проявити по-справжньому в затхлій атмосфері Реставрації і обрав смерть як єдиний засіб зберегти чистоту душі. Це трагедія приреченого на поразку самобутнього бунту непересічної особистості проти несправедливого суспільного устрою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)