Поезія “Визначення мистецтва” як вияв художньої філософії Б. Пастернака О. БЛОК, А. АХМАТОВА, Б. ПАСТЕРНАК – “СРІБНА ДОБА” РОСІЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
“СРІБНА ДОБА” РОСІЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
О. БЛОК, А. АХМАТОВА, Б. ПАСТЕРНАК
Поезія “Визначення мистецтва” як вияв художньої філософії Б. Пастернака
Б. Пастернак – поет підкреслено нетрадиційний, відмінний від інших поетів, своїх сучасників, як за поетичною манерою, так і за тематикою. Його не цікавлять злободенні, гостро-соціальні, політичні та громадянські теми, які були актуальні у сучасній йому радянській поезії. Центральне місце в його творчості відведено темі природи. Пастернак уподібнює природу людині, пейзаж у нього стає
Центральне місце у художній філософії Б. Пастернака посідає думка про спорідненість природи та мистецтва. Поет не вважав мистецтво “другою реальністю”, яка відображає природу або суперничає з нею, навпаки, воно є органічною часткою природного світу. Мета мистецтва – знаходити приховані скарби у зовнішньому світі та висвітлювати закони і таємниці природи. І зароджується мистецтво, на думку Б. Пастернака, у природних надрах.
Ці уявлення поета найбільш переконливо
Поетичне мистецтво із найперших рядків твору постає у вигляді образів-метафор, які дуже різноманітно характеризують природу:
Це – загуслий заливистий свист,
Це – на березі лускіт льодинок.
Це – умерзлий у темряву лист,
Це – кількох солов’їв поєдинок.
Якщо проаналізувати їх, то виявляється, що у переліку явищ природи, в якому “притихлий горох” співіснує поруч зі Всесвітом, стерті кордони між мистецтвом та природою, прозою життя та поезією, побутом та буттям, зовнішнім світом та ліричним “Я”. Природа у вірші не статична: вона бореться, видає симфонію різноманітних звуків, отже, живе, уподібнюючись людині. Ліричний герой вірша відчуває свою спорідненість з природою і переживає її як потрясіння, як замилування, як чуттєвий екстаз. Він дуже експресивно сприймає життя: у нього тремтять вологі долоні, коли він намагається “зорю до садка донести”.
Звичайні причинно-наслідкові зв’язки між предметами замінені у вірші на асоціативні. Зміст поезії розкривається у зіставленні двох мотивів. Мотив солов’їного співу вказує на покликання поета. Другий мотив вірша – зірки, зоряне небо, Всесвіт. Голос поета звернутий саме до зірок, які мовчать. Можливо, це говорить про розуміння Пастернаком поезії як сили, яка має пробити стіну глухої байдужості оточуючих і розбудити в них творчі сили. Це і є призначенням поезії і поета, сенсом їх існування.
У цьому творі поет розкриває традиційну для лірики тему поезії у незвичній формі. Побудова твору більше подібна до логічного означення предмета, ніж його емоційного ліричного опису. Першим таку конструкцію, засновану на багаторазовому повторенні “Це”, використали спочатку А. Фет, а потім О. Блок.
Містичну єдність ліричного героя вірша Пастернака і природи підмітила і відчула М. Цвєтаєва. Про це вона написала у листі до поета: “Ви не людина і не поет, а явище природи. Бог задумав Вас дубом – зробив людиною, і у Вас влучають усі блискавки…”
Дійсно, оригінальному, незвичному поету саме “блискавки” з боку влади значно вкоротили життя. Але його оригінальні думки і вірші залишилися назавжди, закарбовані у рядках, потаємний зміст яких відкривається лише закоханим у поезію.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)