Поетичний доробок Олександра Олеся
Поетичний доробок Олександра Олеся займає в історії укр. літ. особливе місце. Він прийшов в літературу, коли ще жили і творили Іван Франко, Леся Українка і Михайло Коцюбинський. Ніжний романтик початку століття, зацікавлений у суспільних подіях лірик 20 – х років, сумуючий і драматичний художник слова, у другій половині життєвого шляху – такі Творчості поета. Своїми єстєтичними упоподобленнями він був близьким до модерністських літератури мистецьких кіл, до поетів “Української хати” та львівських молодомузівців. Олесь сприймається
Пророчою виявилась муза Олександра Олеся, вже у назві першої поетичної збірки “З журбою радість обнялась” (1907р.) провістивши драматичну творчісті і його життя. З її сторінок перед читачем постає тонкий лірик з мінливими настроями, захоплений і глибоко закоханий у рідну природу:
З журбою радість оюнялась…
В сльозах, як вжемчугах, мій сміх,
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!
Вірші поета про природу завжди різні,
Перша збірка Олеся, хоч і не дістала одностайної думки у мистеціких колах, проте принесла заслужену славу. Молоді поети із захватом цитували рядки відомого вірша “Сміються, плачуть солов’ї”. Свіжість поетичних образів, плавність
І легкість зацікавили і зачарували українського читача. Журба і радість переплелись не лише в поезіях збірки, але й стали ідейно – емоційною основою усієї Олесевої творчості, яка відбивала суспільні контрасти добі. Трагічне і ліричне злились тут воєдино: поєднання світлих і теплих кольорів у творчості поета настільки сильна, що проникає навіть у найінтимніші вірші, торкається найпотаємніших почуттів.
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями у груди:
“Цілуй, цілуй, цілуй її,
Знов молодість не буде”
Поет не залишається посторонь подій у житті ліричного героя, постійно нагадуючи читачеві про власне бачення проблем. Простота і ясність образів, музикальність звукового ряду, багата політра кольорів, втілена в епітетах, – ось визначальні риси поетики Олександра Олеся. Його поезію постійно підживлювали життєдайні джерела української народної пісні. Традиційні фолькльорні образи – типи і зорі і ніч, верба і квіти, сльози і журба – не просто звичний орнамент, а ознаки приналежності поета саме до української національної традиції, засоби вираження власного світобачення:
І вгледіли айстри, що жити дарма,-
Схилились і вмерли…
І тут, як на сміх, засяяло сонце над трупами їх.
За висловом Максима Рильського, Олесь інколи хотів бути просто співцем земної бездумної земної радості, “співцем любові, квітів, пісень”. Бадьорі і радісні мотиви знову зазвучали в поезії Олеся у дні лютневої революції 1917р., яку він зустрічав як наближення волі народу (“Воля! Воля! Сниться, може “). У поетичному діалозі з землянками автор говорить про щастя у відродженому краї, докоряє їм за рабську покору, з його уст звучать гіркі слова правди. Однак сам він мійніє духом, посилає мажорне громадське звучання своєї поезії:
Хіба не бачите, що скоро день настане,
Що сонце наше вже з – за обрію встає.
Митець свідомо і послідовно удосконалює українське політичне слово, вважає свою поезію засобом боротьби: “Будь моїм мечем”. Олесь багато віршів присв ятив темі взаємодії митця і народу, любові до рідної мови (“О слово рідне, шум дерев!”, “Рідна Мова “). Для нього люд що не знає і не любить рідної мови, не може бути справжнім патріотом, справжнім українцем.
1919 року відбувається подія, яка поклала початок новому етапу життєвого і творчого шляху поета: назавжди виїздить з України до Праги. Найкраще з того, що написане Олесем в еміграції, видано в ліричних збірках з промовистими назвами “Чужиною”, “Кому печуль мою”, “Емігрантська перезва”. Поетичний літопис, створений ним на чужині – це Історія “жалю по рідній стороні”. У віршах переважають настрої самотності і за батьківщиною, він постійно звертається до історії рідного краю, змальовує його велич і красу (“Жита! Пригадую!…”, ” Україна в старовину”). Цікавою сторінкою творчості О. Олеся стали його вірші для дітей, казки, створений ним “Алфавіт віршами, написаний для сина”. Багато з цих творів присвячені синові митця, майбутньому українському поетові нового покоління Олегові Ольжину. Олесь виявив себе також як талановитий перекладач поезії та прози з нім., англ., польської мов.
На батьківщину О. Олесь більше не повернувся. Журба і радість, рабство і воля, плач і сміх – ці протиставлення завжди поруч у його поезії. Розкутість Олесевого вірша, музикальність образів, підкоряючи своею мелодійністю, внутрішнім відчуттям ритму, створюють цілісну лірико – філософську поезію.
Гори! Життя – єдина мить,
Для смерті ж – вічність ціла.
Лише в останні роки укр. читач має змогу осягнути глибину Олесевої музи, відгукнутись душею не вічний поклик поета до любові, сонця і свободи. Олесь опоетизував інтимні переживання людини – Кохання, вірність, біль розлуки, філософськи опрацював традиційні громадські мотиви лірики, збагатив культуру вірша, піднявши укр. поезію на новий рівень мистецікого осмислення.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)