Поети “срібного століття” (Микола Гумільов)
“Срібне століття” у російській літературі – це період творчості основних представників модернізму, період появи безлічі талановитих авторів. Умовно початком “срібного століття” вважають 1892 рік, фактичний же його кінець прийшов з Жовтневою революцією. Поети-модерністи заперечували соціальні цінності й намагалися створити поезію, покликану сприяти духовному розвитку людини. Одним з найбільш відомих напрямків у модерністській літературі був акмеїзм. Акмеїсти проголосили звільнення поезії від символістських поривів до “ідеального”
Сам Гумільов називав свою поезію музою дальніх мандрівок, поет був вірний їй до кінця своїх днів. Знаменита балада “Капітани” одна з тих, що принесли Гумільову широку популярність, збірки віршів “Перли”
Швидкокрилих ведуть капітани – Відкривачі нових земель, Для кого не страшні урагани, Хто зазнав мальстрьоми і міль.
Навіть у військовій ліриці Миколи Гумільова можна знайти романтичні мотиви. Ось уривок з вірша, що ввійшов у збірник “Сагайдак”:
І залиті кров’ю тижня Сліпучі й легкі, Наді мною рвуться шрапнелі, Птахів швидше злітають клинки. Я кричу, і мій голос дикий, Це мідь ударяє в мідь, Я, носій думки великої, Не можу, не можу вмерти. Немов молоти грому Або води гнівних морів, Золоте серце Росії Розмірно б’ється у груді моїй.
Романтизація бою, подвигу була особливістю Гумільова – поета і людини з яскраво вираженим рідкісним лицарським початком і в поезії, і в житті. Сучасники називали Гумільова поетом-воїном. Один з них писав: “Війну він прийняв із безпосередністю… із прямолінійною гарячністю. Він був, мабуть, одним з тих окремих людей у Росії, чию душу війна застала в найбільшій бойовій готовності”. Як відомо, у роки першої світової війни Микола Гумільов добровольцем пішов на фронт. По його прозі й віршам ми можемо судити, що поет не тільки романтизував військовий подвиг, але й бачив і усвідомлював весь жах війни. У збірці “Сагайдак” починає народжуватися нова для Гумільова тема – тема Росії. Він поступово розширює свої теми, а в деяких віршах досягає найглибшої прозорливості, як би пророкуючи власну долю:
Він стоїть перед розпеченим горном, Невисока стара людина. Погляд спокійний здається покірним Від мигання червонуватих вік. Всі товариші його заснули, Тільки він один ще не спить: Все він зайнятий виливанням кулі, Що мене із землею розлучить.
Останні прижиттєві збірки віршів М. Гумільова видані у 1921 році – це “Намет” (африканські вірші) і “Вогненний стовп”. У них ми бачимо нового Гумільова, поетичне мистецтво якого збагатилося простотою високої мудрості, чистими фарбами, майстерним використанням прозаїчно-побутових і фантастичних деталей. У творчості Миколи Гумільова ми знаходимо висвітлення навколишнього світу у всіх його фарбах. У його поезії – екзотичні пейзажі й звичаї Африки. Поет глибоко проникає у світ легенд і переказів Абіссінії, Рима, Єгипту:
Я знаю веселі казки таємничих країн Про чорну діву, про пристрасть молодого вождя, Але ти занадто довго вдихала важкий туман, Ти вірити не хочеш у будь-що, крім дощу. І як я тобі розповім про тропічний сад, Про стрункі пальми, про запах неймовірних трав. Ти плачеш? Послухай… далеко, на озері Чад Вишуканий бродить жираф.
Кожний вірш Гумільова відкриває нову грань поглядів поета, його настрою, бачення світу. Зміст і вишуканий стиль віршів Гумільова допомагають нам відчути повноту життя. Вони є підтвердженням того, що людина сама може створити яскравий, барвистий світ, пішовши від сірої буденності. Прекрасний художник, Микола Гумільов, залишив цікаву спадщину, вплинув на розвиток російської поезії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)