ПОЕМА “КОМУ НА РУСІ ЖИТИ ДОБРЕ” – ВЕРШИНА ТВОРЧОСТІ Н. А. НЕКРАСОВА Важливий у поемі стиль, що відповідає темі. Я. А. Некрасов Вінцем творчості великого російського поета Некрасова є його поема “Кому на Русі жити добре”. Почавши писати її в 1863 році, він працював протягом 15 років, до самої своєї смерті, так і не завершивши роботу. У поемі автор показав широку картину послереформенной Росії, ті зміни, які відбулися в ній. Цей добуток було в той час новим і несподіваним, подібних якому ще не існувало в російській літературі. Гліб Успенський
писав про те, що Некрасов багато думав над цим добутком, сподіваючись створити в ньому “народну книгу”, тобто книгу про народ і для народу. Саме цією причиною й пояснюється своєрідність поеми “Кому на Русі жити добре”. Композиція добутку відповідає авторському задуму. По первісному задумі Некрасова, селяни під час своєї подорожі повинні були зустрітися з усіма, кого вважали щасливими, аж до самого царя. Але потім композиція поеми була трохи змінена. У пролозі ми знайомимося із сімома селянами із семи різних сіл, назви яких прекрасно відбивають ті умови, у яких жили бідняки Росії. Перша частина
– “Подорож”, під час якого селяни зустрічають велику кількість людей, які можуть уважатися щасливими. Але при найближчому знайомстві із цими людьми з’ясовується, що їхнє щастя – зовсім не те, що потрібно мандрівникам. Друга частина – “Селянка”. У ній автор розповідає читачам про долю простої селянки Матрены Тимофіївни. Перед нами проходить картина життя цієї російської жінки, і ми разом із селянами переконуємося, що “не справа – між бабами щасливу шукати!”. Третя частина – “Мізинок” – присвячена опису життя поміщика послереформенной Росії. Заключна частина поеми називається “Бенкет на увесь світ”. Вона як би підбиває підсумок всієї поеми. І лише в цій частині ми зустрічаємо “щасливого” людини – Гришу Добросклонова. В “Висновку” звучить і пісня Гриши “Русь” – гімн рідній країні й великому російському народу. Поема “Кому на Русі жити добре” по стилі дуже близька до добутків усної народної творчості. Із цим читачі зіштовхуються, тільки-но почавши читати її: У якому році – розраховуй, У якій землі – угадуй, На стовповій доріженьці Зійшлися сім мужиків… Перші два рядки тут – зачин, характерний для русявий-1 ских билин і казок. У поемі дуже багато народних прикмет, загадок: Кукуй! Кукуй, зозуленька! Заколоситься хліб, Подавишся ти колоссям – Не будеш куковать! …свекровушка прикметою прислужилася, Сусідкам наплела, Що я лихо накликала, А чим? Сорочку чисту Надягла в Різдво. Ніхто його не видывал, А чути, усякий слыхивал, Без тіла – а живе воно; Без мови – кричить. Сам ритм поеми близький до ритму віршованих добутків російського фольклору, багато пісень, близьких по звучанню народним, багато форм слів, які вживаються у фольклорі: уменьшительно-ласкательные – хлебушко, соло-вушко, сонечко; дієприслівника на вчи, ючи – играючи, измаючи; багато постійних епітетів (вітри буйні, чорні ворони, пси кошлаті), порівнянь: Як рибка в море синє Прошмигнеш ти! Як соловушко Із гніздечка пурхнеш! У характеристиці героїв Некрасова важливе місце займає портрет. От опис Якима Нагого: Груди впала; як втиснений Живіт; в очей, у рота Закруту, як тріщини На висохлій землі, И сам на землю-матінку Схожий він: шия бура, Як шар, сохою відрізаний, Цегельне особа, Рука – кора деревна, А волосся – пісок. Якима, таким чином, неможливо відокремити від землі росіянці, земля для селянина поміщиця й годувальниця, але, для того щоб зібрати з її хоч який-небудь урожай, він повинен затратити величезні сили. Важка селянська частка. І навіть у таких умовах Яким знаходить гроші для того, щоб купити синові картиночки. Рятуючи ці картинки під час пожежі, Яким не встигає забрати з хати накопичені за все життя 35 карбованців, і вони сплавляються в одна грудка, за який селянинові дають 11 рублів. Всі ці картинки Яким повісив у нову хату. “Є й нові”, – повідомляє він Веретенникову, прагнучи до прекрасного, до мистецтва. Характер героїв розкривається й через їхнє мовлення. Селяни говорять простою мовою, а представники інших класів інакше виражають свої думки: у мовленні попа зустрічаються церковні слова (“Братії, несу мій хрест із терпінням, амінь”), мовлення поміщиків більше гладка й тому менш виразна. Значне місце в поемі займають описи представників панівного класу. От портрет Оболта-Оболдуева: …пан кругленький, Усатенький, пузатенький, Із сигарочкой у роті… … Мабуть, перетрусився, Побачивши перед тройкою Сім рослих мужиків. В ін пистолетик вихопив, Як сам, такий же т
олстенький И дуло шестиствольне На мандрівників навів. Або портрет Качатина: …старий дідок: Худий! Як зайці довгі, Весь білий, і шапка біла Висока, з околицею Із червоного сукна… Вуси сиві, довгі И – різні очі: Один здоровий – світиться, А лівий – мутний, похмурий, Як олов’яний гріш. Ці портрети в сатиричному ракурсі зображують ті, хто був панівним класом у Росії того часу. Вони як би протипоставлені щирим російським людям – простим селянам. І це протиставлення цілком на користь останніх. Жалюгідним з’являється перед нами Утятин, що сватає за 70-літню вдову Терентіївну шестирічного Гаврила Жохова, що змушує селян пересушувати абсолютно сухий стіг сіна… Поміщики в поемі зображені як умираючий, що доживає своє клас. “Кому на Русі жити добре” – поема, значення якої складно переоцінити. У ній розгорнута така картина народного життя, яких мало в росіянці й світовій літературі. І тому поема вважається вершиною творчості, головною працею всього життя Некрасова
