Побут і звичаї запорожців у повісті М. Гоголя “Тарас Бульба”
Романтика козацького побуту і звичаїв знайшла своє відображення у повісти М. Гоголя “Тарас Бульба”. За словами В. Бєлінського, Гоголь у повісті “вичерпав усе життя історичної Малоросії і у дивному художньому творінні назавжди відтворив її духовний образ”. “Тарас Бульба” – частина книги “Миргород”, до якої також увійшли “Старосвітські помішики” (опис старовинного поміщицького життя), “Вій” (фантастична історія) та “Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем” (побут та звичаї
У повісті “Тарас Бульба” Гоголь виразив ідеал козацького жігггя. народне прагнення до національної і соціальної волі. Він називає козацтво неабияким явищем руської сили, яке вийшло з народу під вогнем біди. Змальовуючи Запо:, рожжя і життя козаків на Січі, Гоголь описує жорстокий чоловічий побут коза4 іпва, славного воїнства. Він не ідеалізує грізні козацькі поселення і куріні, які? виникли як оборона перед загальним лихом. Тарас споріднений зі своїми товаришами-козаками не по крові,
Тарас страждає, але морально підтримує свого сина Остапа у час його заг белі. Він зрікається сипа-зрадника, Андрія, який покохав прекрасну дочку пол ського воєводи і заради неї зрадив своїх товаришів і віру. “Я тебе породив, я те і вб’ю”, – каже Тарас і стріляє у молодшого сина, яким нещодавно так пиша ся. Гоголь, на відміну від козака Бульби, жаліє Андрія, промовляючи: “І загин козак! Пропав для усього козацького лицарства! Не бачити йому більше Зап ріжжя, ні батьківських хуторів своїх, ні церкви Божої! Україні не бачити найхо робрішого зі своїх дітей, які взялися захищати її…” Бульба гине. Його покарали ляхи, спаливши на вогнищі за те, що погуляї по Польші, спалив вісімнадцять містечок, близько сорока костьолів, поірабува найбагатші землі і замки та згубив багато шляхти. Але старий козак не боїтьс смерті. І його останні слова – до нас, читачів, до нашого серця: “Думаєте, є що небудь у світі, чого б боявся козак? Зачекайте, прийде час і ви впізнаєте, що так православна руська віра!” Безкомпромісний богатир Бульба, завжди готовий до нових звитяг, до пох<| дів, захисту віри православної та козацького товариства, мас стати взірцем дл; тих, хто виховує у собі любов до вітчизни та мріє про подвиг. прислухайтеся а і ви почуєте громовий голос тараса: "чи є ще порох у порохівницях? чи не за тупилися шаблі? чи не втомилася козацька сила?..."
Гоголь зображує побут як реєстрових, так і “охочекомонних” козаків, які биралися до війська, коли їх кликали “здобувати козацької слави”. Не пов’язані один з одним козаки могли за вісім днів зібрати таке військо, яке не міг зібрати польський король через рекрутські набори. Після походу козаки знову ставали тими, ким були, – рибалили, варили пиво, торгували чи працювали на землі. “Не було роботи, якої б не знав козак”, – стверджує Гоголь. Змайструвати воза, наробити пороху, справити ковальську або слюсарну роботу – все це було для козаків знайомими справами. Вміли козаки і відпочивати: гуляли, пили так, “як може один тільки руський”. За повістю Гоголя можна вивчати історію козацьких імен, яких письменник наводить дуже багато: Печериця, Козолуп, Долото, Кирдяга, Густий, Ремінь, Підсишок, Бородавка, Колопер, Шило, Метелиця, Закрутигуба, Вертихвіст, Ку-кубенко, Покотиполе, Писаренки, Вовтузенки. Найвища хвала їм з вуст Бульби івучить так: “Добрі були козаки!”
За розповіддю Гоголя Січ являла собою нескінченний бенкет, бал, який вже почався і ніяк не міг закінчитися. Але бенкет не був натовпом п’яниць, у ньому Гоголь знаходить щось чарівне, таку волю і товариськість, яких більше ніде не було. Усі козаки молилися у одній церкві за одну віру і готові були захищати Січ до останньої краплі крові. Першою честю для козака вважалося захистити товариство, тому допомога полоненим козакам вважалася обов’язковою. Січ складалася з шістдесяти куренів. Уся влада була зосереджена у кошового отамана, якого називали батьком. У його руках були гроші, одяг, харчі. Він керував життям у куренях, навіть бійками з іншими куренями. У Січі – козацькій республіці, жорстоко каралися зрада, шахрайство, крадіжка. Тих, хто завинив, прив’язували до стовпа і клали біля нього кийок, щоб усякий, хто проходив повз, міг покарати порушника. Вбивць чекала найстрашніша кара: вбивцю живцем закопували у землю разом з убитим. Усі посади на Січі були виборними. Вибравши нового отамана, козаки брали у руки землю, сипали її на голову новообраного на знак його непорушного зв’язку з рідною землею і поколіннями козаків.
Про найкращі чесноти козака розповідає Гоголь, описуючи смерть козака Кукубенка. “Ти не згадав товариства, безчесної справи не зробив, людини у біді не кинув, захищав і зберігав мою церкву”, – ніби проказує Христос. Вони і сьогодні є найважливішими для українця.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)